Я не любив розарій

Я справді не любив розарій. Як дитина, не мав жодного взірця для відмовляння цієї молитви. Принаймні, не бачив нічого, що могло би мене заохотити.

Моя міністрантська пригода розпочалася ще в ті часи, коли мала силу дособорна літургія. Тоді досить часто учасники літургії молилися іншими молитвами, ніж ті, які (латиною) лунали на Месі. Для залученого до дійства вівтаря — а тоді міністранти справді мали що робити, зокрема у примонастирських храмах, коли кожен священик щодня правив Службу й не було співслужіння, — і для юнака вигляд старших осіб, які переживали щось як ніби інше, ніж ми при вівтарі, не надто мобілізував чи приваблював.

Радісний обов’язок

У будь-якому разі, зараз я вже й не знаю, чому у віці близько двадцяти з лишком років я почав щодня молитися розарієм. Певно, тодішні події (зокрема, воєнний стан) сильно мене у цьому рішенні зміцнили. Дивлячись із перспективи сьогодення, я можу підтвердити принцип, який дуже люблю: Розарій тим нудніший, чим рідше ним молитися.

Я вірю в силу розарієвої молитви і думаю, що підтвердженням цієї сили є якийсь дивний бар’єр, відчутний довкола розарію. Немовби для якоїсь сили страшно (nomen omen) важливо, щоб не допустити до її практикування. Що найцікавіше, всілякі опори та нездоланні, здавалось би, проблеми (у спілкуванні, з часом, організаційні тощо) зникають тієї миті, коли починаєш молитися.

Для мене розарій є також видом «останньої рятівної дошки». Якщо трапляється (а бувало, бувало) такий завал праці, що немає часу не тільки на їжу, а й на щоденну ранкову чи вечірню молитву, то принаймні розарій я мусив змовити. Це слово «мусив» потрібно, вочевидь, розуміти правильно: ніхто мені нічим не загрожував у разі пропуску, але я хотів бути вірним. Траплялося, що у безлічі занять бракувало часу навіть подумати про якусь молитву, і, щойно поклавши голову на подушку, я засинав кам’яним сном; однак прокидався, сповнений переконання, що ще щось маю зробити. З полегшенням згадував, що маю ще прочитати розарій — і, поклавши руку на серце, можу запевнити, що виконував цей обов’язок із радістю.

Слідами Ісуса з розарієм у руці

Наскільки пам’ятаю, тільки раз я свідомо відмовився від молитви на розарії. Це було під час першого візиту до Єрусалима. Я насправді нічого не міг: безліч і велич переживань були такі великі, що я визнав цю відмову за виправдану. Бо ж розарій має нам насамперед наближувати події, змальовані у розарієвих Таємницях. Як переживати з допомогою пересування зерен вервиці таємниці смерті й воскресіння Ісуса, якщо я хвилину тому був на місці цих подій, і навіть кожен мій подих там був молитвою??? Вочевидь у наступні дні, також і під час подальших перебувань у Святій Землі, цих проблем уже не було. Донині я маю перший (куплений під Гетсиманією) розарій, на якому старався помолитися окремі таємниці в місцях їхніх подій. Смерть на хресті була промолена на Голготі, Воскресіння — у храмі Гробу Господнього, а Зіслання Святого Духа — у Горниці. Зрештою, подібне було і в Галилеї та Вифлеємі.

Під час зустрічей із молоддю я часто про це розповідаю і, показуючи цей розарій, запитую, чи зможуть вони вгадати, з якою таємницею я мав найбільшу проблему. Зазвичай перша відповідь стосується Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, але вона неправильна, оскільки, згідно з традицією, є два пов’язані з цим місця: одне у Єрусалимі, а друге в Ефесі (сьогодні на території Туреччини). Я промолив цю таємницю в обох тих місцях… Правильна відповідь така: Вінчання Пресвятої Діви Марії на Царицю неба і землі, всіх ангелів та святих. Я впорався із цією трудністю, читаючи цю таємницю… в літаку, коли летів над Святою Землею!

Оскільки за освітою я історик церковного мистецтва, розарій також захопив мене як річ. Дивовижно, як багато видів і форм він набирав протягом історії! Досить легко це помітити, оглядаючи старі образи по храмах і ретельно придивляючись до предметів, які зображені там особи тримають у руках. Став я також збирати розарії. Маю їх далеко за сотню. Є серед них і розарій від Йоана Павла ІІ. А один із найцінніших — це розарій із Болгарії, з часів глибокого комунізму. Сама історія розарію вельми цікава. У жовтні про це можна прочитати на різних ресурсах, тут же я хотів би згадати про несподіване для мене відкриття.

Зі скарбниці зерняток

Багатьох моїх співрозмовників застає зненацька факт, що існують молитви, базовані на вервиці, яка не є звичним для нас розарієм. Більшість із нас знають, що мусульмани моляться, використовуючи свою вервичку. Це сабха, яка складається з 99 зерен (також їх може бути 66 або 33). Знаємо також що буддисти використовують схожий предмет, який містить 108 зернят на пам’ять про 108 браминів, присутніх при народженні Будди. Також і побожний сповідник індуїзму не розстається з малею, яка полегшує повторювання імен улюблених божеств. Може, дехто ще знає, що наші брати православні відмовляють на «чотках» Ісусову молитву. Але вже точно для багатьох є несподіванкою інформація про англіканський розарій із трьох десятків зернят розділених трьома осібними зернами, на якому 33 рази читають «Отче наш» на вшанування 33 років земного життя Ісуса. Цікавинкою в цьому останньому випадку є факт вміщення на цих вервицях хреста, відомого нам як хрест св. Франциска Ассизького.

Мені, однак, ідеться про те, щоб нагадати багатство форм молитви, яка використовує вервиці у нашій католицькій традиції. Щораз то більш відомою стає коронка до Божого Милосердя, пов’язана з культом св. Сестри Фаустини. Але крім неї, існує багато інших коронок, часто забутих. Як приклад, згадаю лише кілька: розарій до Пресвятих Ран Господа Ісуса, до Пресвятої Крові, коронка на честь Святого Духа, коронка Божого дитинства, коронки до Ангелів-Хранителів, до Архангела Михаїла та Ангельських хорів, коронка на честь св. Йосипа або на честь св. Антонія. Обов’язково слід згадати тут коронки до семи скорбот Матері Божої та до семи радостей Матері Божої, або ще коронку десяти чеснот матері Божої. Я нарахував близько двадцяти таких молебнів, схвалених Церквою для приватної молитви.

Отож я думаю, що кожен з нас міг би знайти щось для себе відповідне, а Матір Божа навіть у жовтні не матиме нічого проти такої (не виключно найпоширенішої розарієвої) молитви. Може, навіть саме у жовтні варто скористатися цим великим скарбом нашої традиції.

Переклад CREDO за: доктор Богдан Садовський, Posłaniec Serca Jezusowego