Боже провидіння випливає з Божої любові

Роздуми над Словом Божим на суботу XIV звичайного тижня, рік ІІ

Коли Матвій писав своє Євангеліє, він, імовірно, вже відчував те, що пророкував Ісус. Після єврейського повстання і збройного втручання римлян, які зруйнували Єрусалим і Храм, — священики, що втекли до Галілеї, щоби зібрати сили і громити римлян, виступили також і проти послідовників Назарянина. Отак раптово те, що вважалося лише відгалуженням юдаїзму, було радикально відкинуто як нездорове вчення, і християни виявились не тільки «відлученими» від офіційного юдаїзму, а й переслідуваними з боку римлян та євреїв. Коли християни зіткнулися з цією подвійною катастрофою, — слова Вчителя і запрошення не боятися тих, хто може вбити тіло, але не душу, стали насправді актуальними.

Але Провидіння веде учня і надає його змаганням сенс. Бог у будь-якій ситуації знаходиться поряд, спостерігає і допомагає. Ось чому учень повинен посилювати почуття і свідомість присутності Господа, бо Він завжди поруч з учнем у дорозі. Veni, vidi, vici (лат. «Прийшов, побачив, переміг») — усім відома фраза, сказана Юлієм Цезарем, до Бога пасує ще краще: Його прихід неминучий, Він бачить усе нескінченно глибше, і Його перемога гарантована. То правда, що воля Божа буває дуже важка; але не треба забувати, що провидіння Боже випливає з Божої любові. Тому, хоч би якою важкою дорогою Бог вів учня — та дорога завжди найкраща.