Синод єпископів на тему сім’ї завершив свій останній робочий день у суботу, 24 жовтня 2015р. Єпископи проголосували за кожний із 94 пунктів кінцевого документу та підписали декларацію, в якій висловили солідарність із сім’ями, що постраждали від конфліктів на Близькому Сході, в Африці та Україні.
Журналістка Філіппа Хітчен стежила за різними етапами зустрічі та розмовляла із багатьма єпископами, духовними та мирянами, котрі брали участь у дискусіях. Вона розповіла про атмосферу, що панувала під час представлення кінцевого документу Синоду його учасникам.
Важко описати різноманіття емоцій, які панували в залі Синоду цієї суботи, наприкінці тритижневого засідання: захват, виснаження, невіра і полегшення — усе це було присутнє у реакціях Отців Синоду після закінчення кропітку праці над усіма 94 пунктами цього об’ємного документу. Ця неймовірна суміш емоцій була на диво схожа на те, що відчуває більшість матерів, даючи життя своїй дитині.
Безперечно, за останні тижні тут не обійшлося без трудових зусиль, напруженість виходила назовні; деякі побоювання були виражені публічно, на сторінках листів до Папи та на адресу членів оргкомітету. У малих групах та у відкритих дебатах падали сильні слова й провокаційні промови, як із боку тих, хто прагне змін у церковному вченні, так і тих, хто чинить опір будь-яким крокам назустріч повторно одруженим та людям, що перебувають у так званих непостійних зв’язках чи гомосексуальних стосунках.
Тим не менш, кінцевий документ більшість сприйняла як ретельно продуманий витвір мистецтва, який має на меті збалансувати дуже різні погляди і культурні перспективи всіх учасників Синоду. Замість того, аби створювати будь‑які новаторські теологічні розробки, він представляє новий, більш всеосяжний, підхід до роботи, який розпочався розсиланням анкет до родин по всьому світу і завершився інтенсивними обговореннями в малих групах у залі Синоду.
Більш відкриті та відверті обговорення складних питань, до яких заохочував Папа Франциск на початку Синоду 2014‑го, неминуче потребували нової методології, аби знайти рішення, прийнятне для усіх сторін. Ключове слово в цьому процесі — що не дивно за Папи‑єзуїта — це розпізнання та проникливість, тобто вміння слухати, вчитися й реагувати на особисті історії. Починаючи з Біблії, Катехизму та вчення Понтифіків минулого і сьогодення, Отці Синоду заохочують священиків відчинити двері та взаємодіяти з кожною людиною і кожною сім’єю, не оцінюючи та не засуджуючи, але приймаючи і турбуючись про кожну індивідуальну потребу.
У той час, як радощі й прикрощі сімейного життя були основною темою обговорення, єпископи справді навчилися по‑новому ставитися один до одного у сім’ї Церкви. Через півстоліття від моменту встановлення Синоду Єпископів, церковні лідери рухаються у напрямку нового способу тіснішої співпраці один з одним та з Папою — поважаючи відмінності і водночас розуміючи значення цієї різноманітності.
Це можна було б назвати ростом та досягненням зрілості синодальності, що народилася під час Другого Ватиканського Собору. Мало хто з Отців Собору можуть сьогодні бути свідками радості, котру відчувають усі батьки, коли бачать, як їхні діти досягають зрілості і обирають свій шлях у світі. Ухвалений на цьогорічному Синоді документ підкреслює роль кожного покоління у розвитку та передаванні віри. Сьогоднішні Отці Синоду озиратимуться із вдячністю на те, як вони намагалися ефективно реагувати на виклики, з якими стикається Церква в сучасному світі.
За матеріалами: Vatican Radio
Переклад: Анастасія Подлюк, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
