Піст не спасає

Роздуми над Словом Божим на п’ятницю після Попільної Середи

Навколо Йоана Хрестителя утворилося коло учнів — людей, особливо наближених до його вчення. В історії Вибраного народу це було звичайним явищем: навколо пророків (наприклад, Ісаї) часто громадилися групи учнів, які були послідовниками вчення пророка. Були такі учні і в Йоана Предтечі. Він провадив дуже аскетичне життя, і учні, звісно, вчилися цього у Хрестителя. Аскетизм присутній майже в кожній релігії. Однак аскетизм не може бути метою духовного шляху, він є одним з інструментів, способів, завдяки якому наша зранена гріхом людська природа може навчитися приборкувати свої пристрасті, щоби служити Богові.

Коли Ісус відповідає учням Йоана на закид «чому ми постимо, а Твої учні не постять», Він посилається на слова самого Йоана Хрестителя. Бо той казав про Ісуса так: «Хто має молоду— є молодим; друг молодого, стоячи й слухаючи його, радіє від голосу молодого. Оце і є моя радість — вона тепер сповнилася. Йому належить зростати, а мені — зменшуватися» (Йн 3, 29-30).

У своїй відповіді Ісус вказує нам істинний сенс посту: «Чи можуть гості молодого сумувати, поки молодий з ними?» Відданість Богу починається не з виконання релігійних і аскетичних практик. Спершу є відкриття Бога як Возлюбленого — Нареченого своєї душі, радість перебування з Ним; лише потім приходить усвідомлення того, що гріх, також і мій особистий, є причиною смерті Христа. І тому учень Христа постить у п’ятницю, бо в цей день гріхи, також і мої власні, прибили Того, кого полюбила моя душа, до хреста, завдали Йому смерті.

Аскетичні практики — важливі, але не можна їх переоцінювати. Спасає не піст, спасає Христос.