Хто має владу у храмі мого серця

Роздуми над Словом Божим на суботу VIII тижня Звичайного періоду, рік ІІ

Питання первосвященників, книжників і старших, яке вони ставлять Ісусу: «Якою владою Ти все це робиш? Або хто дав Тобі владу чинити оце?», — стосується того, про що ми читаємо в Євангелії в п’ятницю: «Ввійшовши у храм, Ісус взявся виганяти тих, що продавали й купували в храмі; перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів, а й не дозволив, щоб хтось будь-що переносив через храм. Навчав Він їх і казав їм: “Хіба не написано: Дім Мій домом молитви назоветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!”» (Мк 11, 15-17).

Первосвященники та книжники, принаймні на перший погляд, справедливо ставлять це питання, оскільки вони відповідають за порядок в храмі, і все, що там відбувається, має бути узгоджене з ними як із владою. Зрозуміло, що торговці, вигнані з храму, торгували там за згодою первосвященників і старших. Формально владу в храмі мали первосвященники. Тому, можливо, їхнє питання служить формою ствердження: «Ти не маєш права без нашого дозволу тут нічого робити; ми маємо право тобі дозволити чи ні. А якщо щось робиш без дозволу — це самоуправство, тобто злочин».

Ісус Христос у відповідь сам їх питає: «Запитаю вас і Я про одну справу. Якщо відповісте, то і Я скажу вам, якою владою це чиню. Хрещення Йоана було з неба чи від людей? Дайте мені відповідь!» Питання Ісуса ставить цю проблему під іншим кутом. Як Йоан Хреститель — владу хрестити, так і первосвященники — владу звершувати жертви та управляти храмом отримали від Єдиного Бога, і цим завданням мають служити Богу і Вибраному народу. Ось тільки Йоан Хреститель насправді служив, а первосвященники використовують владу для власного збагачення.  

Ісус Христос не закликає народ, що спостерігає за цією суперечкою, бунтувати проти священників. Він закликає первосвященників і старших чесно служити Богові та людям.

Роздумуючи над цим фрагментом, подумаймо про храм нашого серця, про нашу совість. Дяка Богу, якщо ми чесні перед самими собою. Перепрошуймо Бога, якщо нашу совість нам замінив страх перед тим, що скажуть про нас люди, як совість первосвященників замінив страх перед людьми: «вони боялися народу». І просімо Ісуса, щоби в храмі нашого серця Він завжди був справжнім Господом, а ми Йому служили в дусі та істині.