Молитва останнього священика

Роздуми над Словом Божим на 24 грудня

Залишаються лічені години до Різдва Господнього. І наше Адвентове приготування завершує молитва Захарії — друга молитва Нового Завіту.

Захарія — священик із восьмої черги Авії (1Хр 24,10), нащадок Аарона, батько останнього пророка, Йоана Хрестителя, тепер проголошує здійснення всіх пророцтв і завершення очікувань Старого Завіту: Бог Ізрáїлю навідався і звільнив народ свій. Довга дорога Божих обітниць нарешті виповнилася. Адвент Старого Завіту і приготування до Різдва вже позаду. Закінчився період вісімнадцяти століть приготування Божого народу, починаючи від Авраама. Бог згадав клятву, якою він був поклявся Авраамові, нашому батькові.

Щойно старий Захарія сам став батьком і надав ім’я своєю єдинородному сину Йоану. Однак замість того, щоб благословляти Бога за збудування і відновлення власного дому, Захарія величає Бога за те, що Господь підняв спасенну потугу в домі Давида, слуги свого.

Захарія забуває про себе і думає про Бога. Сповнений Святим Духом, він пророкує про вірність Бога для всього народу. Відкривши уста вперше за дев’ять місяців, він славить Бога не за народження власного сина Йоана, а за здійснення обітниці для дому Давида, про яку чуємо у першому читанні. Бог будує дім для Давида. Ми знаємо, що нащадком дому Давида є Йосиф, чоловік Марії, який бере Її до свого дому, а Захарія у пророчому видінні вже бачить здійснення цих подій.

Тепер для Захарії важливо не так те, що молитви усього його життя були вислухані й він став батьком, як важливо те, що вірний Господь визволяє і відновлює весь свій народ. Так, син Захарії здійснить дуже важливу роль в історії спасіння. Він приготує дорогу Господеві й дасть народові знання спасіння на відпущення гріхів. Однак Йоан — не той, кого над усе очікував Захарія і кого очікуємо ми. Тому Захарія передусім прославляє Боже милосердя за здійснення обітниць для цілого люду: завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти.

Захарія молився у Святому Духові. Така молитва відбувається тоді, коли виходимо поза межі власного дому, щоби споглядати і благословляти Бога, який зобов’язується: Я призначу місце моєму народові Ізраїлеві і насаджу його, й він буде на ньому жити й не зазнає більш тривоги, бо беззаконні не будуть більш його гнобити, як раніше (2Сам 7,10). Прийди, Господи Ісусе, і скеруй наші ноги на дороги миру.