Для 30 бездомних, підопічних київської програми «Карітас-Спес» «Кухня для бездомних» відбулися семиденні реколекції, присвячені темі залежності і співзалежності.
Протягом тижня люди, для яких вулиця стала домом, жили спільнотою в таборі «Карітас-Спес» у селі Зарічанах, мали спільні конференції , роботу в групах, спільну працю та відпочинок у вільний час.
Керівник програми «Кухня для бездомних» брат Себастіан Янковський ОМІ розповів, що перед від’їздом у київському храмі св.Олександра відбулася Меса, на завершення якої всі безпритульні отримали подарунки від благодійників. В кожному пакунку були вода, шкарпетки, засоби гігієни: шампунь, дезодорант, мило, зубна паста, щітки, крем і станки для гоління. Кошти на ці подарунки зібрано при римо-католицьких парафіях.
«Ми вже п’ять років робимо такі реколекції для наших підопічних. У попередні роки з нами їздило 50 осіб, цього року — тільки 32. Крім духовної програми, для цих людей важливо те, що на цілий тиждень вони забули про виживання на вулиці, мали змогу виспатися, помитися, нарешті не турбуватися про те, що їм їсти. Ми спільно молилися, розмовляли, грали в футбол, працювали і мали вечір розваг із шашликом та піснями. Ми знову й знову пробуємо показати переваги сімейного, домашнього життя. Дуже сподіваємося, що для них ці реколекції стануть стимулом змінювати своє життя», — розповідає брат Себастіан.
Духовні вправи для бездомних проводив отець Сергій Панченко ОМІ, який протягом усіх семи днів з різних сторін викладав тему виходу із залежності й співзалежності, а також говорив про причини бездомності й самотності.
— Ми говорили про те, що немає нічого кращого від близькості люблячої людини поруч. Цього бракує всім, але їм — найбільше. Я бачив різні зміни в цих людях. Бачив зворушення і сльози в очах чоловіків. Я розумів, що всі ці люди дуже самотні, вони не мають сімей та близьких. Серед них є ті, хто сидів у в’язниці, й ті, хто страждає від залежностей. Уже наприкінці реколекцій я бачив, як вони почали розкриватися, ділитись наболілим. Розповіді були різними: хтось зізнався, як його зворушила молитва, комусь подобалась атмосфера в Зарічанах. Розповідали, що тут навіть тварини кращі, що природа красивіша і їжа смачніша, ніж будь-де. Але були й дуже особисті свідчення. Деякі учасники щиро зізнаються, що не повертаються до своєї сім’ї через алкогольну залежність. Із розповідей цих людей було чітко видно, що більшість із них недоотримали любові в сім’ях; є багато тих, хто взагалі не знав своїх батьків. Ці сім днів спільного життя ми вчилися чути один одного. Група достатньо дружня, вони вже багато років разом на вулиці, й серед бездомних є певний «кодекс» допомоги один одному. Бо на вулиці можна вижити, тільки тримаючись разом. У той самий час, на групах, ми вчилися ділитись тим, що відбувається в нас: своїми емоціями, болями, переживаннями. Не скажу, що ці люди легко відкривали своє серце, і ще важче їм було слухати інших. Але це процес», — розповів духівник реколекцій для безпритульних.
Бездомний Сергій, який 16 років живе на вулиці й уже кілька разів побував у в’язниці, так розповідає про своє життя і переміни: «Я кілька разів сидів, коли вийшов — хотів навіть до дівчини свататись, та так сталося, що мені перебили ногу. Всі кошти, які збирав на весілля, пішли на операцію. Я й до цього випивав, але після випадку з ногою став ще сильніше зловживати алкоголем. Також вживав легкі наркотики, і друзі в мене були такі самі. Я був у дуже важкому психологічному стані, виникали навіть думки про самогубство. В цей час я дізнався, що через те, що я не сплачував за квартиру і моя мати навіть не знала, де я, вона позбавила мене можливості користуватися квартирою і зняла з реєстрації. Я став ще сильніше пити, — розповідає безхатько. — Коли переїхав до Києва, то опустився до того стану, що навіть “ходив з вошами” (мав педикульоз — Авт.). З католиками до цього часу взагалі не був знайомий, але мені порекомендували притулок сестер Матері Терези (Місіонерок Любові — Авт.). Через цих сестер я познайомився з католиками, і стало набагато легше жити на вулиці. По-перше, я перестав скоювати злочини, бо мене годували, давали необхідне і брали на нічліг. Я вже не був вимушений лазити по супермаркетах із надією щось вкрасти поїсти. А далі — познайомився з братом Себастіаном; сюди з ним я вже приїжджаю вдруге. Я, звісно, не можу сказати, що одразу став святим. Я курю та інколи випиваю, але брату Себастьяну і програмі “Кухня для бездомних” завдячую тим, що з 2003 року я на волі. За цей час я поборов алкогольну абстиненцію. Я ж навіть мав білу гарячку. Викликати швидку тоді не міг (не було ні паспорта, ні прописки), тож через поліцію зобов’язали взяти мене в реанімацію і “відкачати”. На цих реколекціях я відпочиваю психологічно. Звісно, я не святий, але себе вважаю християнином. А брату Себастіану і “Карітас-Спес” я дякую, що вони завжди поруч, за ці оздоровчі канікули, за постійну підтримку речами, їжею. Ми тут з хлопцями граємо у футбол і я тут знову відчув себе людиною».
Релігійна місія РКЦ в Україні «Карітас-Спес» надає допомогу близько 120 000 нужденних. У Києві вже шість років діє програма «Кухня для бездомних», яка двічі на тиждень на п’яти локаціях роздає гарячі обіди, теплий одяг, предмети гігієни та медикаменти більш ніж двом сотням бездомних та потребуючих.
фінансово.
Щиро дякуємо!
