Роздуми над Словом Божим на вівторок VI Великоднього тижня
Діян 16, 22–34
І натовп кинувся на них (Павла й Силу) спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками; завдавши їм чимало ран, кинули у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в’язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди. Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в’язні слухали їх. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв’язалися. Як же прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в’язні повтікали. Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!» І, попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі; а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?» Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім». І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі. А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога.
Сьогодні нам дозволяється пізнати ще один апостольський секрет: як невеличка група Христових учнів змогла завоювати для Бога античний світ. Щоб ця таємниця стала зрозумілішою, погляньмо на сьогоднішнє читання із ретроспективи. Отже, Павло і Сила охрестили цілий дім, але що було перед цим? Хто їх туди запросив? Відповідь парадоксальна – їхній колишній тюремник. Що ж його спонукало до цього? Павло і Сила врятували його від самогубства. До того ж не лише тому, що Павло заговорив із ним, а й тому, що, коли з апостолів чудом спали кайдани, вони не втекли із в’язниці. Тепер ми підійшли до найцікавішого: чому вони так вчинили? Чому в той момент, коли їх несправедливо засудили, побили й кинули до в’язниці, вони прославляли Бога? Відповідь парадоксальна для невіруючих і найприродніша для учнів Ісуса — апостоли довіряли Господу, вірячи, що саме Він привів їх у це місце. Тому, перебуваючи в темниці, вони займалися найприроднішою для них річчю: продовжували бути щасливими, служити Богові та прославляти Його!
Тепер стає зрозуміло, що викликало землетрус не лише у природі, а й у серцях людей, які оточували апостолів: їхня віра, щастя і свобода від зла. Саме це настільки вразило тюремника, що він не лише почав піклуватися про своїх недавніх ув’язнених, перев’язуючи їм рани і пропонуючи їжу, а й захотів сам прийняти хрещення. Ось апостольський секрет щастя, а їхній успіх як місіонерів – просто наслідок тієї любові, яка сяяла в них і через них. Ось чому прославляти Бога за будьяких обставин – найкращий вибір із можливих.
Отже, послання сьогоднішнього фрагмента із книги Діянь Апостолів дуже просте. Хочеш стати щасливим? Роби те, що й апостоли: довірся Богові, залиши свої плани та амбіції, дозволь Господу вести тебе на край землі, а по дорозі — постійно Його прославляй. Це потрясе довколишню дійсність, дасть людям переконатися в реальності Божої любові та приведе їх до навернення.
«Господи, яка ж велика Твоя любов до нас! Навчи мене прославляти Тебе в різних ситуаціях, кожної миті мого життя».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
