Роздуми над Божим Словом на XVII Звичайну неділю, рік Б
Того часу Ісус пішов на другий бік Галілейського, тобто Тиверіадського моря. Ісус був змушений віддалитися. Це сталося після зцілення недужого в Єрусалимі при купелі Витезда. Тоді виникла велика суперечка з фарисеями щодо святкування суботи та особи Ісуса Христа. Ісус виявив себе Божим Сином, який завжди діє разом зі своїм Небесним Отцем: За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити Його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові (Йн 5, 18). Ось чому Ісус залишив Юдею та повернувся до Галілеї.
Однак Євангеліст Йоан повідомляє далі, що, незважаючи на небезпеку, за Ним ішов великий натовп, оскільки бачили чудеса, які Він здійснював над хворими (6, 2). Це звучить дивно, адже досі в четвертому Євангелії було описано надзвичайно мало чудес. Тільки три. Це був знак у Кані Галілейській, оздоровлення сина царського урядовця та зцілення у Витезді. Виявляється, що Йоан оминув багато важливих подій із життя Ісуса Христа. Він не розповідає про численні зцілення, не говорить детально про кожне з них. Мета його Євангелія інша: передати нам навчання та бесіди Ісуса Христа. Це найсуттєвіше.
Прослідкуймо уважно… В Кані Галілейській Марія звертається до нас: Що лиш скаже вам, — робіть (2, 5). Сина царського урядовця Ісус зціляє на відстані одним лише словом: Повірив чоловік слову, що вирік йому Ісус, та й пішов собі (4, 50). Недужому у Витезді тридцять вісім років нічого не допомагало, але він послухався наказу Ісуса Христа та виконав слово: Візьми ложе твоє і ходи, — сказав мені, хто мене оздоровив.
Від Господнього слова залежить усе! Хто слухає Моє слово й у Того вірує, Хто послав Мене, — живе життям вічним (5, 24). Навіть воскресіння відбудеться на Його всемогутнє слово: Істинно, істинно говорю вам: надходить час, — ба, вже й тепер він, — коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши — оживуть (в.25).
Слово важливіше за чудеса та знамення, адже все надзвичайне є тільки звичайним наслідком виконання слова. Проте народ слідує за дивами; слідує за тим, що можна бачити… Вони слідують за Ісусом — але йдуть не до кінця. Про це повідомляється вже в наступному реченні: Ісус вийшов на гору й сидів там зі своїми учнями. На гору зійдеш, тільки якщо ти є учнем. Сядеш біля Вчителя, тільки якщо ти вмієш слухати. Ісус не бажає бути тільки чудотворним Царем, який насичує помноженим хлібом: А Ісус, знаючи, що вони мають намір прийти, взяти й проголосити Його царем, відійшов знову сам на гору. Він відходить на гору, де Його слухають, до тих, хто йде до кінця за Господнім словом. Слухання є початком чудес, як про це ми чуємо у першому читанні: І поклав перед ними [хліби], і їли вони, і ще зосталося, за словом Господнім (2Цар 4, 44).