Роздуми над Божим Словом на середу ХХVIІ Звичайного тижня, рік І
Коли Господь Бог простив ніневітянам, не вподобалось те Йоні вельми; запалав він гнівом, і почав молитися до Господа, і мовив: «О Господи! Хіба ж не це я говорив, бувши ще у моїй країні? Тому ж я й утік був напочатку до Таршішу; знав бо, що Ти — Бог милостивий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, й уболіваєш над злом. Тож візьми, благаю, Господи, тепер у мене мою душу, бо ліпше мені вмерти, аніж жити». А Господь сказав: «Чи ж то слушно ти розсердився?» Вийшов Йона з міста й сів зо східного боку міста. Зробив він собі там халупку, й сів під нею у холодку, визираючи, що станеться з містом. А Господь Бог виростив тикву, й вона знялась над Йоною, щоб була тінь над його головою та позбавити його досади. Йона вельми зрадів тикві. Але другого дня, як почала зоря зоріти, звелів Бог черв’якові, й він підточив тикву й вона висохла. А як зійшло сонце, послав Бог посушний східний вітер, і сонце вдарило у голову Йоні так, що він зомлів, тож і побажав сам собі смерті, кажучи: «Ліпше мені вмерти, аніж жити». Бог промовив до Йони: «Чи слушно ти розсердивсь із-за тикви?» Він відповів: «Я розсердився через тикву так слушно, хоч би умерти». Тоді Господь сказав: «Тобі жаль тикви, дарма що ти не порався коло неї й не зростив її, — що за одну ніч виросла і за одну ніч пропала. А Мені б то не жаль було Ніневії, великого міста, в якому живе більше ста двадцяти тисяч душ, що не вміють розрізнити правиці від лівиці, — й худоби безліч?»
Йона 4, 1–11
Йона був розсерджений та розчарований і не приховував цього від Бога. Адже він здійснив дуже небезпечну подорож, щоби дістатися до Ніневії, та погодився проголошувати її мешканцям Божу звістку про прийдешнє покарання. Невже все це було даремним і непотрібним? Чому ж тепер Бог відмовляється виконати своє слово і знищити цих грішників?!
Мабуть, кожен із нас колись гнівався на Бога — хоча, може, на відміну від Йони, нам і забракло сміливості зізнатися Господу у своїх почуттях. Може, ми боялися Його засмутити чи розсердити своєю роздратованістю та гнівом. Але ж гнів — це просто емоція, яку всі ми можемо відчувати, бо ми люди. Важливо те, що ми з ним робимо. Наше роздратування подібне до сигнальної лампочки на приладовій панелі автомобіля. Бог хоче, щоб ми, по-перше, звернули увагу на цей сигнал. По-друге, щоб ми з Його допомогою зазирнули «під капот» наших негативних емоцій та дізналися, що насправді криється за ними. Адже справжньою причиною розчарування часто є приховані сподівання та претензії стосовно того, що Бог або інша людина мали чинити. Коли не стається так, як ми очікували, тоді ми, як Йона, починаємо думати, що Бог або інші люди нас зрадили.
Звісно ж, Бог ніколи не зраджує та завжди піклується про нас: у Нього порахована кожна волосина на нашій голові, Він знає про кожен удар нашого серця. І наші почуття й переживання для Нього дуже важливі. Саме тому Він хоче, щоб ми щиро говорили з Ним про все, що відчуваємо. Тільки тоді Він зможе допомогти нам, звільнити від ілюзій та зцілити. Саме це Він зробив для Йони, пояснивши йому своє рішення щодо Ніневії на прикладі рослини, яку виростив і знищив за одну добу (див. Йон 4, 5-11). Те ж саме Він готовий зробити і для нас.
Що для цього потрібно? Максимальна щирість, яку мав Йона, та готовність слухати Боже слово. І пам’ятаймо: навіть коли сердимося на Нього, Він ніколи не сердиться на нас.
«Господи, допоможи мені чесно визнавати, коли я гніваюся на Тебе, щоб Ти міг зцілити мене своїм дотиком».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
