Неділя Доброго Пастиря

Римо-катол.: IV неділя Великоднього періоду

Серед багатьох образів Бога, які зустрічаються нам у Святому Письмі, Церква у IV неділю Великоднього періоду особливим чином ушановує образ Ісуса Доброго Пастиря. Добрий Пастир, як сказав Папа Франциск у недільному повчанні 25 квітня 2021 року, «захищає, знає та любить свої вівці». Церква «покликана продовжувати цю універсальну Христову місію». В іншій промові Святіший Отець, посилаючись на слова св. Петра: «ви були як блукаючі вівці, а тепер повернулися до пастиря і наставника ваших душ» (1 Пт 2, 25), сказав, що апостол в Ісусі Христі бачить Доброго Пастиря, який прийшов спасти заблуканих овець, а цими заблуканими вівцями «були ми».

Образ пастуха — сильного чоловіка, здатного захистити свою отару від усіх небезпек, а водночас уважного до кожної зі своїх овець, — глибоко вкорінений у досвіді кочівників-араміїв — прабатьків Вибраного народу (Втор 26, 5). Недарма, отже, Яків, благословляючи Ефраїма й Манассію, називає Бога своїм пастирем (Бут 48, 15), а звертаючись до своїх синів — Пастирем і Скелею Ізрáїля (Бут 49, 24). Як до свого Пастиря, Вибраний народ звертається до Бога у Псалмах: «Господь — мій пастир: нічого мені не бракуватиме»(23, 1); «О Пастирю Ізрáїля, прихили вухо Ти, що ведеш Йосифа, як отару»(80, 2). Себе ж ізраїльський народ називає народом «Його пасовиська» і «Його руки» отарою»(95, 7), Бог веде свій народ «як овець», «як отару» (78, 52). Про Бога як про Того, хто «пастиме своє стадо», турбуючись про нього, хто буде водити свої вівці і «приведе їх на джерела водні» говорить пророк Ісая (40, 11; 49, 10).

Протягом усієї старозавітної історії Господь ввіряє вівці своєї пастви (Пс 99, 3; 78, 13; 73. 1; Міх 7, 14) тим, кого Він покликав бути провідниками Вибраного народу. Він веде їх «рукою Мойсея та Арона» (Пс 77, 21). А «щоб не була Господня громада мов та отара без пастуха» (Числ 27, 17), Бог після Мойсея вказує на нового вождя — Ісуса Навина. Господь бере «від кошар овечих» Давида, покликавши його «пасти Якова, народ свій, та Ізрáїля — свою спадщину» (Пс 78, 70-71). Місію пасти Його народ Бог покладав на суддів (пор. 2 Сам 7,7), а далі — на царів Ізрáїля.

Тогочасні пастирі Ізрáїля далеко не завжди проявляли вірність тому, що їм доручив сам Всевишній. Про це Бог не раз вказував їм устами пророків: «… так говорить Господь, Бог Ізрáїлів, до пастирів, що пасуть народ мій: «Ви порозганяли Моїх овець, ви їх розполохали, а не наглядали за ними»»(Єр 23, 1). Чому так сталося? Про це Господь говорить проводирям ізраїльського народу: «Ви пили молоко, одягались у вовну, різали, що було гладке, овець же не пасли. Слабких овець ви не підсилювали, недужих не гоїли; ранених не перев’язували, розбіглих не завертали, загублених не шукали. Ви правили ними жорстоко й насильно. І розсипались вони без пастуха та й стали здобиччю всіх польових звірів. Вони розсипались. Блукають мої вівці по всіх горах та по всіх горбах високих; по всій країні розсипались мої вівці; ніхто за них не питає, ніхто їх не шукає» (Єз 34, 3-6). Бог Ягве, який любить свій народ, не залишає його: «Сам, сам Я буду дбати за Моїх овець і буду їх доглядати. Як пастух наглядає за своїм стадом, стоячи серед овець, що були порозбігалися, так наглядатиму і Я за Моїми вівцями» (Єз 34, 11а-12). Бог також обіцяє: «Я поставлю над ними єдиного пастиря, що пастиме їх, — слугу мого Давида. Він буде їх пасти, він буде пастирем над ними» (Єз 34, 23).

Цим Єдиним Пастирем є очікуваний ізраїльським народом Месія. Той Месія, про чиє місце народження говорили старозавітні пророки: «І ти, Вифлеєме, земле Юдина, нічим не менший серед інших володінь Юди, бо з тебе вийде Вождь, який пастиме народ Мій, Ізрáїля» (Мт 2, 6; пор. Міх 5, 1). Той Вождь, про якого молився Мойсей: «Нехай Господь, Бог духів усіх живих, поставить над громадою чоловіка, щоб виступав і йшов перед ними та щоб виводив і вводив їх, щоб не була Господня громада мов та отара без пастуха» (Чис 27, 16-17).

Прихід обіцяного Доброго Пастиря виповнився в особі Ісуса Христа, який прийшов до тих, що були «наче вівці, які не мають пастуха» (Мт 9, 36; Мк 6, 34). Ісус і сам говорить про себе, що Його послано «до загиблих овець дому Ізрáїля» (Мт 15, 24; 10, 6). «Мале стадо» Його учнів, яке Він зібрав, це прообраз народу «святих Всевишнього», якому буде дано вічне царство (пор. Дан 7, 27) — Вселенської Церкви. Євангеліє від Йоана показує нам картину Церкви, яка живе під проводом єдиного справжнього Пастиря, що «кличе свої вівці на ім’я» (а отже — знає кожну з них), а вони «слухаються Його голосу»(пор. Йн 10, 3.14). Нові взаємовідносини Пастиря й овець ґрунтуються на взаємному пізнанні та взаємній любові, яка, своєю чергою, має в своїй основі об’єднавчу любов Отця і Сина: «як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі» (Йн 17, 21; пор. 14, 20; 15, 10). Своїм ставленням до пастви Син Божий відкриває їй любов Отця. Милосердну любов Бога Ісус відкриває в образі Пастиря, який полишає дев’яносто дев’ять овець та «йде за тією, що загубилася, доки не знайде її» (Лк 15, 4). Навіть більше: за свої вівці Він кладе «свою душу» (пор. Йн 10, 15). У біблійній традиції душа — це те, завдяки чому людина живе; отож вислів «покласти душу» означає «віддати життя». Єдиний Добрий Пастир віддає за своїх те, що має найдорожчого: життя. Ці свої слова Господь Ісус повністю підтвердив, віддаючи життя на Голгофському хресті, де «Він сам своїм тілом підняв наші гріхи на дерево, щоб ми, померши для гріхів, жили для праведності»( 1 Пт 2, 24).

Як безмежна любов Бога Отця, який любить усіх людей без винятку, так і любов Господа Ісуса Христа не обмежується тільки Його отарою. «Я маю й інших овець, — каже Господь, — які не з цієї кошари, тож Мені треба і їх привести; вони почують Мій голос, і буде одна отара й один Пастир» (Йн 10, 16). Він сам буде «пасти їх по гарних пасовиськах» (Єз 34, 14), «і ніхто не може забрати [їх] з руки Отця» (Йн 10, 29). Зібрана воєдино Божа отара буде єдиною навіки, оскільки любов Всемогутнього Отця завжди оберігатиме її та відчинить для неї двері — адже недарма Ісус називає себе не тільки Пастирем, але й дверима для овець! (Йн 10, 7) — двері до вічного життя.

Католицька Церква вшановує Ісуса Доброго Пастиря у ІV неділю Великоднього періоду починаючи з 1964 року. Тоді папа св. Павло VI встановив цю неділю Всесвітнім днем молитов про нові покликання до священицького служіння та богопосвяченого життя. Неділя Доброго Пастиря розпочинає в Церкві тиждень молитов у цьому намірі.