Свята та святі

Святий бр. Альберт Хмельовський, монах

16 Червня 2024, 18:57 3501

Римо-катол.: 17 червня (довільний спомин)

«Людина має бути доброю, як хліб. Вона має бути як хліб, що для всіх лежить на столі, від якого кожен може відрізати собі шматок і наїстися, коли голодний». Навряд чи можна знайти слова, які би краще характеризували сьогоднішнього святого, ніж ці, що він сам колись їх сказав. Ці слова стали гаслом його життя, і цьому гаслу він залишався вірний до останньої миті.  

Брат Альберт (в хрещенні — Адам Іларій Бернард) Хмельовський народився 20 серпня 1845 р. у збіднілій польській шляхетській сім’ї Войцеха Хмельовського та Юзефи Божиславської, в селищі Іґоломія неподалік Кракова, в тій частині Польщі, яка після розділення країни опинилася під владою Російської імперії. Що цікаво, охрещений він був за окремим обрядом, оскільки хрещені батьки не змогли приїхати; і хоча це «хрещення водою» відбулося в храмі (26 серпня 1845 р., храм Різдва Богородиці в Іґоломі), та пізніше воно було офіційно «доповнене» у Варшаві 1947 року, про що є відповідний запис. Для повноти і дійсності Таїнства хрещення Церква вимагала присутності хрещених батьків, які не сприймалися тодішнім суспільством як пуста «почесна роль» кумів.

Адам був найстаршою дитиною, мав молодших братів і сестру. Його батько, державний службовець у шляхобудівництві, помер, коли Адамові було 8 років. Матері, як вдові держслужбовця, 1855 р. запропонували відправити сина на навчання за державний кошт до Петербурга. Українська сторінка Вікіпедії стверджує, що там він вивчав сільське господарство, щоби потім керувати маєтком, який родина Хмельовських мала на Поділлі, в Кудринцях неподалік Кам’янця-Подільського. Інші джерела вказують, що навчався у військовому кадетському корпусі. Хай там як — навчання у столиці царської Росії протривало недовго. Приїхавши на канікули, Адам почав розмовляти з родичами… російською мовою. Реакцію матері, вихованої в патріотичному шляхетському середовищі, передбачити було неважко. Вона забрала сина з Петербурга, далі він навчався в гімназії у Варшаві, яку закінчив 1861 року і поступив до сільскогосподарського навчального закладу в Пулавах. 

Коли Адамові ледь виповнилося 14, мати померла; опіку над ним та його молодшими братами і сестрою взяла на себе тітка — батькова сестра. Як і батьки, вона відіграла значну роль у їхньому духовному становленні й формуванні їхніх цінностей, таких як, зокрема, любов до Батьківщини. Отож не дивно, що, навчаючись у Пулавах, Адам долучився до підпільного студентського руху, а коли 1863 року вибухнуло Січневе повстання — взяв у ньому участь. 30 вересня в бою неподалік Ченстохови був важко поранений у ліву ногу і потрапив у полон. Поранену ногу зберегти не вдалося (невідомо, чи й намагались) — у лазареті російської в’язниці кінцівку ампутували. На учасників повстання чекав суд, але родичам і друзям Адама вдалося влаштувати йому втечу і переправити до тієї частини Польщі, що була під владою Австро-Угорщини. Далі майбутній святий виїхав до Парижа, де пройшов якісне лікування і протезування. На батьківщину повернувся 1865 року, після оголошення амністії.

Хоча повстання і було придушене, Адам, як і багато його співвітчизників, зберігали в душі віру в те, що їхня Батьківщина, розірвана між трьома імперіями, відродиться і стане незалежною державою. Це сталося вже після його смерті.

Такі стрімкі повороти долі змусили Адама шукати нового місця в житті, а заразом — дали поштовх для переоцінки власних життєвих цілей. Він відкрив у собі талант до живопису, навчався в Парижі та Мюнхені, й невдовзі досяг у цій царині неабияких успіхів. Його творчий доробок становить 61 полотно олією, 22 акварелі та 15 малюнків. Найбільшу славу як митцю йому приніс образ «Ecce Homo», над яким він працював 15 років.

Здобувши славу талановитого художника, Адам Хмельовський здобув і численних шанувальників та багатих меценатів в аристократичних колах Кракова, а потім і Львова, де мешкав у 1879-80 роках. Але це не закрутило йому голову і не призвело до «зіркової хвороби». Весь час Адам не переставав шукати того, до чого його кликав Бог, регулярно брав участь у богослужіннях і, відчувши прагнення залишити світ і почати жити чернечим життям, вступив до новіціату єзуїтів. У листах, адресованих друзям, майбутній святий писав, що знайшов те місце, якого шукав. Але єзуїтів невдовзі довелося залишити: причиною став нервовий зрив, що трапився під час 30-денних реколекцій. Не бажаючи ні з ким спілкуватися і, можливо, втрачаючи інтерес до життя, Адам не повернувся ні до Львова ані до Кракова, а виїхав на Поділля, до сімейного маєтку в Кудринцях, де по смерті батьків господарював молодший брат, Станіслав.

Побачене там — а ці терени входили до складу Російської імперії — швидко привело Адама до тями. Він побачив занепад, до якого царська влада довела там Католицьку Церкву: знищені або віддані православним храми, закриті монастирі, репресії проти католицького духовенства, що особливо посилились після придушення повстання, в якому він сам брав участь. Щоб допомогти мирянам, які залишились без пастирів, Адам почав створювати серед них молитовні групи на зразок Третього Францисканського Ордену, навчати їх катехизму.

Це не залишилось поза увагою російської жандармерії. Від арешту Адама врятувало те, що він був громадянином Австро-Угорщини. Втім, перебування на Поділлі не минуло безслідно: мабуть, не буде перебільшенням сказати, що розмови зі священником-францисканцем о. Леопольдом Погожельським у Шаргороді (нині — Вінницька область) підготували Адама до зустрічі, яка визначила його подальший життєвий шлях.

Ця зустріч відбулася в Кракові в грудні 1884 року. Адам, повертаючись додому, побачив 24-річного безпритульного, що замерзав на лютому морозі. Він завів його до своєї майстерні, а вранці наступного дня довідався, де шукають притулку інші, такі як він. У той час в Польщі безхатченків та безробітних, тих, хто жили виключно жебракуванням і дрібними крадіжками, не бракувало. Спочатку Адам надавав їм притулок у своїй майстерні, що не викликало схвалення сусідів (вони навіть скаржились на нього поліції); далі домовився з міською владою, щоб йому надали приміщення для облаштування «пункту обігріву». Але зробленого Адамові здавалось мало. Та й далеко не всі, кому він хотів допомогти, вірили в його щирість. Такою вже є людина: бідні та знедолені майже завжди з підозрою, а нерідко і з ненавистю, прихованою чи неприхованою, дивляться на заможних і благополучних. Як подолати цей бар’єр?

Боже Провидіння відкрило Адамові Хмельовському правильну відповідь: стати одним із них. І він, залишивши все, пішов жити з тими, кого відкинуло суспільство. І, напевно, саме тоді в нього з’явилась ідея створити чернече згромадження, яке б надавало допомогу всім знедоленим, насамперед — безхатченкам.

Першим кроком до її здійснення став вступ до Третього Францисканського Ордену. З рук митрополита Краківського кардинала Альбіна Дунаєвського він прийняв терціарський габіт, взявши ім’я Альберт. 1888 року Хмельовський, не бувши формально членом жодного чернечого згромадження, склав монаші обіти, отримавши благословення на створення чернечої спільноти, яка би займалась допомогою безхатченкам, безробітним, людям з алкогольною залежністю, і взагалі — усім потребуючим. Обґрунтовуючи необхідність такої діяльності, бр. Альберт казав, що потрібно «кожному дати їсти, бездомному — місце, а голодному  — одяг; без даху над головою і шматочка хліба той може хіба лиш красти або жебрати для виживання». В основу правил життя нового згромадження бр. Альберт поклав статут Третього Францисканського Ордену, а називатись воно стало «Регулярне Згромадження Третього Ордену Святого Франциска — Служителів Бідних». Нині цю назву мало хто пам’ятає: по смерті засновника за згромадженням закріпилась інша, відома донині: «Брати Альбертинці».

У 1889 (за іншими джерелами — у 1891) році бр. Альберт створив жіночу гілку згромадження. На сьогодні сестер-альбертинок майже втричі більше, ніж братів (близько 300). Вони опікуються головно домами інвалідів та пансіонатами для престарілих.

Раніше, перебуваючи в Кракові, бр. Альберт познайомився з братами Романом (майбутнім митрополитом Андреєм) та Казимиром (майбутнім о. Климентієм) Шептицькими. До кінця життя з родиною Шептицьких його пов’язувала міцна дружба. Мати братів Шептицьких, графиня Софія Фредро-Шептицька, писала про бр. Альберта, що його «ім’я напевно засяє колись у гроні святих». Не помилилась. І, можливо, саме завдяки цій дружбі Галичина стала другим місцем  після Кракова, де Альберт Хмельовський розгорнув діяльність створеного ним згромадження. 1 листопада 1892 р. було освячено притулок для безхатченків у Львові, 1898 року такий же притулок постав у Сокалі, через п’ять років — у Ярославі, ще через чотири роки — в Перемишлі, а за два роки до смерті бр. Альберта, у 1914 році, — в Станіславові (нині Івано-Франківськ).

Несучи допомогу знедоленим, бр. Альберт ніколи не обмежував її тільки тим, щоби «щось дати». Від нього часто можна було почути: «Коли рятуєш людину, завжди давай їй якийсь вихід у світ, інакше немає сенсу цю людину рятувати. Статися це може тільки через заохочення цієї людини до праці, що дасть їй можливість заробляти на життя». Так, у Кракові при притулкові для бездомних було організовано виробництво меблів, у Львові — створено цех, що виробляв цвяхи. Такого підходу до допомоги бідним брати-альбертинці дотримуються і досі. Також і в Україні, куди вони змогли повернутися після відновлення нашої незалежності. Спочатку у Львові, а 2002 року осередок згромадження постав у Запоріжжі, куди братів-альбертинців запросив тодішній ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Станіслав Падевський. Того ж року вони заснували благодійну їдальню «Добрий хліб», а 3 квітня 2009 р. відкрили притулок для бездомних чоловіків «Дім надії».

Шлях земного паломництва бр. Альберта Хмельовського завершився вранці дня Різдва Христового 1916 року в Кракові. За кілька місяців до того лікарі діагностували рак шлунку, але оперувати вже було пізно. В останню земну подорож бр. Альберта провели численні представники духовенства та краківської інтелігенції, і, звісно, — багатотисячний натовп краківських бідняків. Похоронну Службу Божу відправив митрополит Краківський кардинал Адам Сапєга. Він же через 16 років розпочав процес беатифікації бр. Альберта. Ще через чотири роки тодішній президент Речі Посполитої Ігнацій Мосціцький посмертно нагородив майбутнього святого орденом Відродження Польщі.

Особою бр. Альберта Хмельовського дуже цікавився Кароль Войтила. 1949 року майбутній Папа написав про нього п’єсу «Брат нашого Бога». 1997 року за мотивами цього твору зняв однойменний фільм відомий польський режисер і сценарист Кшиштоф Зануссі.

1983 року св. Йоан Павло ІІ проголосив бр. Альберта блаженним, а 12 листопада 1989 року зарахував його до грона святих. День спомину святого, покровителя бідних і знедолених, встановлено на 17 червня. Реліквії бр. Альберта зберігаються у храмі на честь ікони «Ecce Homo», що на території монастиря сестер-альбертинок у Кракові. Там же, як видно з назви, перебуває і сам знаменитий твір, який зберігся тільки завдяки тому, що польські священники ще в комуністичні часи обміняли його на кілька картин українських художників: адже радянські «культурні» діячі мали намір знищити ікону, як твір, що не відповідає комуністичній ідеології.

Проголошуючи проповідь під час молебню з нагоди 50–річчя завершення земного життя та в намірі беатифікації бр. Альберта Хмельовського, Кароль Войтила, тоді — митрополит Краківський, сказав: «Милосердя і християнство — це одне й те саме. Якби десь не було милосердя, там немає і християнства». Покровитель сьогоднішнього дня зробив усе, щоби підтвердити своїм життям правдивість цих слів.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com

.

Якщо ви шукаєте платформу для азартних ігор з якісним сервісом, Вавада казино пропонує відмінний вибір ігор та бонусів, що зробить ваш досвід захопливим і прибутковим.

.

Начните играть в Вавада казино и воспользуйтесь эксклюзивным предложением - 100 фриспинов для новых игроков! Не упустите свой шанс выиграть больше!

. martian wallet is a trusted crypto wallet providing secure storage for digital assets. It offers multi-token support and an easy interface for hassle-free transactions. .

Вавада дарит 100 фриспинов! Нажмите на ссылку, чтобы получить бонус и попробовать свои силы в лучших азартных играх.