«Віра не ізолює, а відкриває», — наголосив Лев XIV під час зустрічі з церковною спільнотою Алжиру.
В історичній марійній базиліці Папа вислухав свідчення про досвід співпраці християн і мусульман та закликав вірян бути «живим насінням» єдності в умовах «духовної пустелі», повідомляє Vatican News.
«В пустелі неможливо вижити самотужки: суворість природи руйнує ілюзію самодостатності й нагадує, що ми потрібні одне одному. Віра не ізолює, а відкриває; вона єднає, але не змішує; вона наближає, не стираючи відмінностей». Такими словами Лев XIV звернувся до духовенства, богопосвячених та мирян, які зібрались у базиліці Пресвятої Богородиці, Покровительки Африки. Саме тут на завершення першого дня його ІІІ Апостольської подорожі, 13 квітня 2026 р., відбулася зустріч із церковною спільнотою Алжиру.
Спільний дім для всіх
Базиліка, розташована на крутому скелястому березі столиці, є не лише релігійним центром, а й символом стійкості Алжиру: відновлена після катастрофічного землетрусу 2003 року, вона продовжує зберігати свою головну реліквію — бронзову статую Діви Марії, подаровану місту ще в середині XIX століття.
Вітаючи Святішого Отця, архієпископ Алжира кардинал Жан-Поль Веско зазначив, що базиліка Покровительки Африки — це спільний дім для всіх: 90% її відвідувачів становлять мусульмани. Напис на вході «Моліться за нас і за мусульман» став символом материнського прийняття Марією всього людства та знаком того, що ця святиня є майданчиком християнсько-ісламського діалогу. Окрім того, спільнота Церкви на цих теренах — це мозаїка, яка єднає десятки національностей з усієї Африки та світу. Кардинал привітав Папу від імені тих, хто не зміг прибути до храму через перебування у в’язниці. Церковна спільнота опікується 70 в’язнями, які завдяки співпраці з пенітенціарною адміністрацією приходять до храму.
Під час зустрічі з церковною спільнотою Алжиру пролунали чотири свідчення, які наблизили Святішому Отцеві реалії життя локальної Церкви.
Діти з інвалідністю — не проблема, яку треба «розв’язати»
Сестра Бернадет з африканського згромадження Sœurs de Notre-Dame du Lac Bam поділилася досвідом служіння дітям з інвалідністю. Звичайна підтримка окремих сімей переросла у створення великого центру допомоги. Важливо, що ініціаторами цього кроку стали самі алжирці: наприклад, матір дитини з інвалідністю заснувала профільну асоціацію, а черниці стали для неї підтримкою. На прикладі дівчинки Фатіми, яка пройшла шлях від постійного крику та повної нерухомості до самостійної ходьби і навчання у школі, сестра показала силу «малих кроків». Це свідчення того, що тривала реабілітація, яка вимагає неймовірної терпеливості, дає плоди лише за умови тісної співпраці з родиною. «Ці діти справді не є лише проблемою, яку треба розв’язати, а братами й сестрами, яких треба приймати з любов’ю. Вони — наші, і ми розділяємо з ними ті самі радощі й ті самі страждання», — підкреслила с.Бернадет.
Сопричастя поза конфесійними межами
Своїм досвідом навчання й духовного життя в Алжирі поділилася 26‑річна Ракель Анзере з Кенії, яка нещодавно здобула ступінь магістра в галузі енергетичної політики. Її свідчення підкреслило нетипову для багатьох країн рису алжирської християнської спільноти — відсутність суворих конфесійних бар’єрів. Ракель, яка виховувалась у родині п’ятдесятників, зауважила: якщо в Кенії різні гілки християнства існують автономно, то в Алжирі вона зустріла зовсім іншу ситуацію.
«У моїй рідній країні християнські конфесії часто діють незалежно. Однак в Алжирі я стала свідком прекрасного відчуття сопричастя, яке об’єднує вірян поза конфесійними межами», — підкреслила Ракель. Тут вона співає в хорі католицької парафії та бере участь у спільних молитвах. Дівчина розповіла про роботу «Спільноти Тлемсена» — групи з пів сотні іноземних студентів різних конфесій. Вони разом організовують молитви в дусі Тезе, реколекції та святкують Великдень, що допомагає їм підтримувати віру далеко від дому.
Любов до Богородиці будує мости
Еммануель-Алі працює гідом у базиліці Богородиці Покровительки Африки. Його щоденна праця — це не лише екскурсії, а й глибоке служіння примирення в самому серці Алжира. Він допомагає відвідувачам відкрити історію християнства в Алжирі через постаті святих Августина й Моніки. Для багатьох алжирців це стає відкриттям їхнього власного коріння.
Еммануель-Алі підкреслює, що люди приходять до храму в стані стресу й життєвої напруги, а йдуть — заспокоєними. Базиліка стає місцем, де мусульмани та християни довіряють свої турботи Богові, ставлячи свічки і перебуваючи в тиші. Робота гіда в такому місці перетворюється на служіння близькості. Він навчився тут терпеливості та вміння відповідати на складні запитання з «простотою і любов’ю», часто стаючи тим, хто просто вислуховує людей зі складними долями.
Головна надія та місія цього місця — щоденне будівництво «мостів» між релігіями. Базиліка, яку місцеві ніжно називають «Лалла Мер’єм» (Пані Марія), є простором, де любов до Божої Матері об’єднує алжирців незалежно від їхньої віри.
Служити пліч-о-пліч
Алжирка Монія Зерган розповіла про досвід роботи в католицьких соціальних службах. У більшості церковних проєктів мусульмани й християни працюють разом. Вони виконують однакові завдання: від догляду за дітьми та літніми людьми до фінансового менеджменту центрів. Монія зазначила, що спільна праця не заважає кожному залишатись у своїй вірі. Вона продовжує практикувати іслам, але надихається прикладом християнських колег у їхньому ставленні до праці та людей.
Жінка поділилась особистим досвідом: під час хвороби саме християнська спільнота надала їй необхідну підтримку та солідарність. Добрі стосунки будуються на простих речах: спільному святкуванні завершення посту, обміні вітаннями та готовності допомогти в повсякденних справах. «Ми працюємо пліч-о-пліч, розділяючи ті самі турботи: прийняти, вислухати і подбати про найменш захищених», — підкреслила вона.
Підбиваючи підсумок почутим свідченням, Святіший Отець виділив три аспекти, які дозволяють християнській спільноті не просто бути присутньою, а бути «живим насінням» у центрі алжирського суспільства.
Молитва: діалог, що єднає людство
Папа підкреслив, що молитва —це не внутрішня справа Церкви, а фундаментальна потреба кожної людини. Спираючись на свідчення гіда Еммануеля-Алі, він зауважив, що навіть люди інших віросповідань інтуїтивно шукають базиліку як простір тиші. Лев XIV нагадав про приклад св.Шарля де Фуко, який бачив своє покликання у «молитовній присутності».
Молитва допомагає людині віднайти внутрішню рівновагу. В країні, де життя часто сповнене труднощів, щирий діалог із Богом стає силою, яка знімає напруженість і повертає людям відчуття гідності й миру «Людина не може жити без молитви, так само як не може жити без дихання. Молитва єднає та олюднює, вона зміцнює і очищує серце, дозволяючи Церкві сягати тих місць і середовищ, які знає лише Господь», — зазначив Святіший Отець.
Милосердя: простір благодаті, що збагачує кожного
Коментуючи досвід с.Бернадет, Папа звернув увагу на те, що милосердя — це не просто «гуманітарна допомога», а місце зустрічі з Божою благодаттю. В служінні уразливим кожен, хто допомагає, зростає та збагачується сам. Як найвищий прояв цієї любові Святіший Отець згадав 19 алжирських мучеників (зокрема брата Люка, літнього монаха-лікаря), які свідомо відмовилися від евакуації, щоб залишитися зі своїми пацієнтами та сусідами-мусульманами у важкі часи.
«Перед лицем ненависті й насильства вони залишилися вірними любові аж до самопожертви, разом із багатьма іншими чоловіками й жінками, християнами та мусульманами. Вони зробили це без вимог і гучних заяв, із спокоєм та рішучістю тих, хто не самовпевнений і не впадає у відчай, бо знає, Кому довірився», — підкреслив Лев XIV.
Єдність: сопричастя в умовах пустелі
Третій пункт своєї промови Папа присвятив єдності, про яку згадували Ракель та Монія. Він використав географічний образ: більшість території Алжиру займає пустеля, а в пустелі неможливо вижити самотужки. Для Святішого Отця суворість природи — це нагадування про людську крихкість, яка відкриває серце для взаємодопомоги. Він назвав базиліку символом «Церкви з живих каменів», де під покровом Діви Марії різні народи та релігії вчаться мріяти разом.
фінансово.
Щиро дякуємо!
