Архангел Михаїл і його слід в історії Києва

Архангел Михаїл, войовничий ангел, покровитель військових і захисник від усякого зла, традиційно вважається небесним покровителем Києва.

Мешканці столиці зверталися до нього по допомогу в часи випробувань і нещасть — а таких часів за тривалу історію Києва було вдосталь, — і щоразу світло його вогняного меча зрештою проганяло темряву, хай би якою непроглядною вона здавалася. 

Культ Архангела Михаїла на нашій землі сягає часів хрещення Русі

Вважається, що особливе вшанування Архангела Михаїла прийшло в Київську Русь із Візантії, разом із самим християнством. Закладаючи Софію Київську, князь Володимир довірив її заступництву святого Архангела Михаїла, якому було присвячено один із бічних вівтарів святині.

Південну в’їзну браму до собору також прикрашає його позолочена статуя, що символізує невсипущу опіку полководця ангельських воїнств. Згідно з легендою, ця скульптура — одна з трьох фігур архангелів, що впродовж віків «тримали небо і благодать» над містом. У 1930-ті роки комуністи викинули її на смітник, і на своє законне місце Архангел Михаїл повернувся лише 2010 року.

Цікаво, що перший київський митрополит, який охрестив Русь за правління князя Володимира, також мав на ім’я Михаїл. Перша згадка про нього міститься у «Церковному статуті Володимира», писемній пам’ятці ХІІ-ХІІІ століття, звідки відомості про митрополита поширились у православній літературі, обростаючи деталями й міфами. Хоча через численні неточності, анахронізми і розходження саму історичність особи святителя Михаїла багато сучасних істориків ставлять під сумнів, та київська Церква зберігала нетлінні мощі, які, як вважалося, належали митрополиту. Він був похований у Десятинній церкві, звідти мощі перенесли спершу до Антонієвих печер, а потім — до Успенського храму Києво-Печерської лаври.

Дві з найдавніших святинь Києва, що збереглися до наших часів, освячені на честь Архангела Михаїла

Перша — це Видубицький монастир, а якщо точніше — Михайлівська церква, найдавніша споруда монастирського комплексу. Її звели у 1070-1088 роках за ініціативи та активної участі князя Всеволода, сина Ярослава Мудрого. Місце для будівництва обрали не просто так: після того, як князь Володимир запровадив християнство на Русі, він звелів нищити поганських ідолів і будувати храми на місці капищ. Згідно з переказами, Видубичі — це місце, де навіки пішов під кригу викинутий у Дніпро ідол Перуна, за яким деякі погани бігли уздовж течії і кричали «Видибай!» (тобто «випливи»). Храм на честь Архангела Михаїла на цьому місці — потужний символ перемоги Христа над диявольськими силами і злими духами.

Друга — це Михайлівський золотоверхий монастир, споруджений у 1108-1113 роках за часів князя Святополка ІІ Ізяславича, онука Ярослава Мудрого. Є думка, що князь звелів збудувати храм на честь своєї нещодавньої перемоги над половцями: сам він у хрещенні прийняв ім’я Михаїла, покровителя воїнів. У 1930-ті роки комуністична влада варварськи знищила монастир — всупереч протестам мистецтвознавців, які хотіли зберегти хоч би найдавнішу частину комплексу. На його місці планували створити «урядовий центр»: комплекс з урядових будівель, гігантського пам’ятника Леніну та спеціального місця для проведення парадів. 

Перед знесенням цінні фрески та мозаїки монастиря демонтували (більшість їх вивезли до музеїв росії), а єдиного науковця, який відмовився поставити підпис під актом знесення Михайлівського золотоверхого, заарештували і згодом розстріляли. Монструозний проєкт, який планувалося збудувати на його місці, так і не втілили у життя — ніби сам Архангел Михаїл, переможець нечистих духів, не допустив цієї кричущої профанації. У 1990-х роках святиню відбудували.

Фото: Україна Інкогніта

Під час Революції гідності цей храм став одним із центрів українського спротиву: тут знайшли прихисток люди, що втекли від силовиків, а згодом розташувався тимчасовий штаб і лазарет. 11 грудня 2013 року дзвони Михайлівського монастиря вперше з часів монгольської навали 1240 року били на сполох (набат, спеціальний сигнал тривоги на випадок нещастя: нападу ворогів, пожежі тощо), скликаючи людей протистояти спробі «беркутів» брутально розігнати Майдан. Розгін не вдався — і це стало черговим свідченням заступництва Архангела Михаїла та його влади долати сили темряви.

Фото: Ніна Бероєва

Архангел Михаїл був присутній на київському гербі принаймні з XVI століття

Сучасний герб Києва — Архангел Михаїл на блакитному тлі — сягає часів Речі Посполитої. Київське воєводство у її складі мало дуже подібний герб, ось тільки на ньому архангел був зображений на червоному тлі, з опущеним мечем.

За козацької держави цей герб ставили поряд із родовим гербом кожного гетьмана, а за панування російської імперії Архангела включили до великого імперського герба. У XVIII столітті герб Києва набув вигляду, знайомого нам і сьогодні: Михаїла почали зображувати на лазуровому полі з піднесеними мечем і щитом. З ХІХ століття його почали розміщувати у верхній частині гербових щитів інших міст Київської губернії, таких як Канів, Чигирин, Васильків, Тараща тощо.

Останньої видозміни до встановлення радянської влади герб зазнав 1917 року: до зображення додали колоски, на знак того, що Україна була хліборобським центром імперії, шапку Мономаха, а також червоно-чорну стрічку Ордену святого Володимира.

Після приходу до влади комуністів Київ довгий час жив без герба. Ініціативи 40-х років із розробки нового герба не принесли результатів. Тільки 1965 року, після присвоєння Києву звання «місто-герой», це питання стало актуальним, оскільки радянський уряд захотів вписати «зірку героя» у геральдику міста. Так з’явився радянський герб Києва з квіткою каштана, який проіснував до 1995 року, коли Київрада проголосувала за повернення місту герба з Архангелом Михаїлом, описаного такими словами:

«Архангел Михаїл символізує світлі сили, готові боронити Київ від лиха. Постать Архангела Михаїла у білій княжій сорочці, військовому вбранні з срібним обладунком, декорованим стилізованим диском Сонця, зображено на блакитному тлі давньоруського (варязького) щита. У правій руці Архангела Михаїла — повернутий убік вогняний меч, символ захисту, у лівій — срібний щит у золотому облямуванні із зображенням золотого хреста, символ Світла та Християнської віри. Темно-малиновий плащ, за давньоруською традицією, скріплений з правого боку золотою фібулою. Білі Архангельські крила прикрашені золотими смугами. Золотий німб — символ святості».

Сьогодні, в час війни з росією, постать Архангела Михаїла, переможця над злом і пітьмою, знову набула для нас особливого змісту. Пам’ятаючи про те, що він тримає свій щит і меч над нашою країною і боронить столицю вже понад тисячу років — стільки, скільки ми сповідуємо християнство, — звертаймося до нього з молитвою, просячи про силу та мужність для наших воїнів і про справедливу перемогу над ворогами.