До санктуарію в Лурді вперше прийшли з паломництвом члени товариства «Alliance — Завіт».
Це люди, які «йдуть проти течії», що самі прекрасно усвідомлюють. Їхні подружжя розпалися, але вони не вступили в якісь нові «невпорядковані стосунки», залишаючись вірними слову, колись сказаному перед Богом. Уже 40 років таке товариство діє у Франції під патронатом єпископа Реннського, повідомляє Vatican News.
У Лурді вони провели чотири дні. Як інші зранені душею чи тілом паломники, ці люди теж шукають насамперед зцілення в молитві.
Історії людей у товаристві Божої Матері Завіту — дуже різні. Одні моляться про повернення свого співподруга; для інших важливо тільки зберегти внутрішню рівновагу. 45‑річна Агнес, мати чотирьох дітей, сама мусила подати на розлучення, щоб уберегти себе та сім’ю від патологічного зв’язку з чоловіком, який її психічно нищив, а також зраджував з іншим чоловіком протягом кількох років. Спершу вона мала почуття провини — що також і вона сама знищила «те, що Бог з’єднав»; тепер же шукає свого місця в Церкві й знає, що її завіт із Богом надалі триває. Вона не хоче вступати у новий союз, вона знайшла внутрішній мир.
66-річна Оділь розлучилася після 35 років подружнього життя, однак надалі носить обручку. Її чоловік розпочав нове співжиття, а вона залишається вірною дружиною. Через це відчуває нерозуміння з боку інших. «Але для мене, — зізнається жінка, — новий зв’язок неможливий. Подружжя — святе», — додає Оділь, визнаючи, що це нелегкий вибір. Вона надалі почувається пораненою. Найболючішими є дати річниць шлюбу. Розраду вона шукає в молитві. До Лурда прибула просити про внутрішнє зцілення.
В асоціації «Завіт» шукають допомоги також люди, які не мали церковного шлюбу, але відчувають, що також і їхнє цивільне подружжя (правильніше сказати, природне) мало бути нерозривним. Так це бачить Дельфіна, для якої актом, що зробив її подружжя нерозривним, стало хрещення дитини. Тим, що посилює біль, зізнається жінка, є тиск суспільства, щоб вона якомога швидше «уклала собі життя заново».
На цю ж проблему звертає увагу керівник паломництва, Емманюель Оссен. Сам він живе в сепарації з 2009 року й визнає, що також він зіткнувся з подібними настроями у своїх родичів та друзів. Це, каже він, своєрідна релятивізація подружжя. Надто легко відсторонюють убік таїнство і його нерозривність. «Для мене, однак, вірність не є тягарем, це дар, який я отримав, — визнає Емманюель. — Це форма аскези, яка провадить мене до свободи, а не до розчарувань». Чоловік також просить про більшу пошану до інтимності тих, хто зазнав сепарації.
До особливої опіки для цієї категорії вірних закликав також церковний асистент асоціації «Завіт». Ці люди носять у собі рану, що їх роздирає зсередини, і вони потребують глибокої душпастирської опіки з боку Церкви, — додає о. Грегуар Сьєта.
фінансово.
Щиро дякуємо!
