Спочатку учень

Роздуми над Словом Божим на середу XIV звичайного тижня, рік ІІ

Роздуми над першим читанням

Коли несучи хрест Ісус потішає жінок, що плачуть, то Він цитує саме ці слова пророка Осії: «Вони скажуть горам: “Покрийте нас!”, а пагорбам: “Упадіть на нас!”» (див. Лк 23, 30). Пророк Осія був останнім пророком Ізраїльського царства, він був свідком знищення цього царства Ассирією. Звісно, Бог через Осію говорив ізраїльтянам про велику небезпеку, яка їм загрожувала. Проте книга цього пророка доторкає наше серце перед усім одкровенням про велике милосердя і любові Бога до свого Народу та Його довготерпеливість, яка випливає з милосердя. Сам пророк показує на прикладі свого життя наскільки Господь милосердний. Господь наказує пророку прийняти свою жінку, яка була блудницею та оточити її любов’ю і турботою в очікуванні, що це допоможе їй зрозуміти, що Осія її любить. З людського погляду цей вчинок Осії може здаватися безглуздим — важко розраховувати, що блудниця стане вірною завдяки доброті її чоловіка. Проте саме так і поступає з нами Бог: ми є блудниками, які зраджуємо Бога з різними ідолами нашого серця, проте Він не перестає про нас турбуватися і показувати, що нас любить. Але в добрі ми легко забуваємо про Того, хто єдиний вартий любові нашого серця і повертаємося до своїх ідолів…

Варто поставити собі питання: «Чому Господь допустив руйнування Самарії та знищення царства Ізрáїля, адже Він довготерпеливий і милосердний?» Причина не в тому, що Бог немилосердний, а в тому, що людина може дійти до того ступеня закам’яніння серця, що сама свідомо відмовляється від прийняття Божого милосердя і Божої допомоги, до відкинення Божої любові. Тоді таким випробуванням через страждання Господь дає останній шанс до осмислення свого життя: тобто до покаяння і навернення. Страшні не випробування — страшна сама хвороба запеклого серця, яке свідомо відкидає любов Бога.

Пророк Осія говорить: «Ізрáїль був розкішною лозою, що плоди родила. Але що більш плодів було в нього, то більше жертовників він намножив; що кращою була земля в нього, то кращими ставали його ідоли. Серце в них розділене …». Людське серце не просто може помилитися, шукаючи Бога і помилково заміняючи істинного Господа ідолом. Людське серце, на жаль, вже поділене: воно завжди прагне одночасно і служити Богу, і мати в усьому успіх, зокрема в справах матеріальних. А заради цього людина часто, більш чи менш свідомо, може відкидати правду і вірність Богу, ставати конформістом. Тоді легше забути про те, що найважливішою потребою серця людини є жити любов’ю Бога, правду про те, що серце людини створене з любові та для любові. Господь не може довго зносити такої подвійності серця, як не міг Осія довго зносити невірності своєї жінки: не тому, що її ненавидів, але саме тому, що її любив. Любов може миритися з різними слабкостями особи, яку любить, але ніколи не повинна миритися з подвійністю серця, бо це позбавляє сенсу будувати стосунок любові з нею. «Ніхто не може служити двом панам, оскільки, або одного зненавидить, а другого любитиме, або одного триматиметься, а іншим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мт 6, 24-25), — говорить Ісус.

Господь хоче  побудувати з нами зв’язок любові. Це найбільший Його дар і милість для кожного з нас. Але ми повинні пам’ятати,  що миритися з будь-яким чи будь-якими ідолами в нашому серці Він не буде. Він може довго терпіти наше приховане ідолопоклонство, але це не означає, що Він з цим змирився.

Роздуми над Євангелієм

«Того часу, прикликавши до себе Дванадцятьох своїх учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяти їх і зціляти всяку хворобу й усяку недугу» (Мт 10, 1)

Ісус кличе тих учнів, яких сам вибрав, підійти до Нього і після цього уділяє їм владу: здібності, які я відважусь назвати харизматами (влада над нечистими духами, щоб їх виганяти; влада зціляти всяку хворобу й недугу і проповідь Євангелія).

Про що це мені говорить? Про те, що спочатку я маю дійсно стати учнем Ісуса. Бо Ісус прикликає до себе, до апостольського служіння тих, які перед цим були просто Його учнями: вони ходили за ним, слухали Його науку, спостерігали й придивлялися тому, як Він зціляє, виганяє бісів, як Він розмовляє і поводиться у звичайному спілкуванні з людьми. Вони дивилися на те, як Він молиться, і, звичайно, в усьому цьому хотіли Його наслідувати. Вони любили Його як свого вчителя, прив’язалися до Нього як до свого наставника.

Тому я спочатку повинен «ходити» за Ним, спілкуватися з Ним у молитві, дозволяти Йому доторкатися мого серця через Святі Таїнства, змінювати своє життя відповідно до Його науки — все це дуже важливе. Я не знаю чи уділить Він мені завдяки цьому якихось своїх дарів (харизма — грецьк. χάρισμα, «милість, божественний дар, благодать»), бо Він кличе до себе кого сам хоче. Не має сенсу заздрити комусь, що йому Ісус дав якийсь дар у своїй Церкві, а мені такого дару не дав. Не йдеться лише про заздрість тому, хто є єпископом, священником, а я ним не є. Йдеться також про заздрість до таких дарів як дар пророцтва, дар зцілення, дар заступницької молитви. Всі ці дари я можу знайти в Церкві. Не має сенсу заздрити, не має сенсу також думати, що зі мною щось не так, якщо я не маю харизматів. Краще зосередитися на тому, щоб стати добрим і справжнім Його учнем. Саме це найголовніше, а тоді, коли Ісус захоче і буде мати впевненість, що я можу виконати те завдання в Його Церкві, яке Він мені схоче доручити, то Він напевно дасть мені цей дар: харизму, якою я міг би послужити Церкві. Звернімо увагу на необхідну послідовність: спочатку учень Христовий, а потім — харизматик, не навпаки. Варто, отже, молитися про виявлення в собі харизматів, адже кожному з нас дано від Бога якийсь неповторний дар, яким ти, і лише ти (не я і ніхто інший) зможеш послужити Церкві. Проте більш потрібно спочатку стати справжнім Його учнем: зодягнутись у послух Його волі і Його слову. Шукати Його волю у своєму житті і її виконувати.  В повсякденних справах і подіях нашого життя обирати позицію і рішення учня Ісуса Христа. Адже може так бути, що хтось вважає себе харизматиком, хоча ще й не став справжнім учнем Христа.