400 юнаків і дівчат протягом тижня мандрували Україною, розпізнаючи волю Бога щодо свого життя.
10 серпня 2024 р. на території монастиря місіонерів облатів Непорочної Марії в Тиврові на Вінниччині відбулася зустріч покликань. Сюди зʼїхалася молодь із неокатехуменальних спільнот України разом зі своїми катехістами.
Зустріч, яку очолив єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський, стала кульмінаційною точкою цьогорічного паломництва. Його проводять брати з Неокатехуменальної дороги, щоб допомогти молоді в пошуках покликання.
Молодь із Вінниці, Києва, Ужгорода, Рівного, Кам’янця-Подільського, Житомира, Запоріжжя, Кам’янського, Харкова, Львова та багатьох інших міст, сповнена великих сподівань, після шістьох днів подорожі заповнила подвірʼя санктуарію Божої Матері Тиврівської.
Урочистою процесією вносять ікону; всіх вітають єпископ Леон Дубравський і настоятель монастиря о.Кшиштоф Махельський ОМІ. У зібранні з силою проголошується Добра звістка: Христос насправді прощає гріхи і дає свого Духа — щоб ми вже не перебували в проклятті життя для себе самих! Завдяки Йому ми можемо вийти до іншого, навіть любити свого ворога. І як свідчення цього, один священник та сестра на місії розповідають про свій досвід відкриття покликання.
А потім настає довгоочікуваний момент. «Жнива великі, а робітників мало. Господи, пошли робітників на свої жнива!» Сьогодні, коли криза покликань стає щоразу болючішою, вражає, як на заклик Церкви піднімаються молоді люди. 14 хлопців і 14 дівчат із гурту паломників підвелися, засвідчуючи свою готовність відповісти на покликання Бога. Деякі з цих хлопців уже кілька років поспіль засвідчують: вони відчули, що Бог кличе їх до священства (а дехто це відкрив тільки за час паломництва). Також ці 14 дівчат відкрили, що Христос вибирає їх в особливий спосіб — стати Його нареченими.
Паломництво — це спосіб формації, допомога підліткам і молоді, щоб вони могли в лоні Церкви поступово дозрівати й відкривати, яким є їхнє місце в Церкві. Катехісти запрошують їх пуститися в подорож, сповнену одночасно і радощів, і боротьби: без смартфонів, без забезпечень, не знаючи, де цього дня спатимуть і що їстимуть. «Ось чому я її заманю і заведу її в пустиню, і буду їй до серця промовляти», — каже пророк Осія. Так і в цьому паломництві юнаки й дівчата, рухаючись із місця на місце, щодня моляться, відкривають у дорозі Святе Письмо, виставляючи своє життя під світло Божого Слова; святкують Євхаристії, слухають катехези на тему покликання, поступово очищуючи своє серце, — даючи простір, щоб Бог зміг промовляти до їхнього життя.
Всі вони переживають труднощі свого віку: конфлікти з батьками, страх перед майбутнім, тривоги війни, самотність, неприйняття серед однолітків. Але протягом цієї дороги багато з них пізнали те, що Бог насправді любить їх такими, пробачає і кличе за собою.
Одним із найяскравішим моментом паломництва була євангелізація. Молодь, розділена жеребом по двоє, йшла проголошувати Добру новину в незнайомому місті. Як апостоли, без жодних забезпечень, без телефонів і грошей, на весь день. Вони стали свідками того, що — як каже Писання — хто вирушає з плачем, повертається співаючи. Вони змогли переконатися на власному досвіді, що віддати трохи свого життя заради проповіді Євангелія насичує ліпше, ніж будь‑що у цьому світі.
І саме цей досвід втрачання життя заради Христа, заради іншого, вчить молоде покоління не боятися віддати себе повністю, увійти чи то в християнське подружжя, відкрите на прийняття життя, чи то присвятити себе цілковито Богу як священник, монахиня або сестра на місії.