Діти вчать нас простоти і довіри

Роздуми над Словом Божим на суботу ХІХ звичайного тижня, рік І

Апостоли заборонили дітям наближатися до Ісуса не тому, що не хотіли, аби Він їх благословив, але як пише св. Єронім: «тому що не мали досконалої (plenissimam) віри та вважали, що Він подібно іншим людям буде втомленим надокучанням тих, хто приступав до Нього» (Св. Єронім. Пояснення Євангелія від Матея). Ісус же захищає дітей: «Пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таким належить Царство Небесне» (Мт 19,14). В іншому місці Господь підкреслив: «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт 18, 3). Він вказує на поставу дітей, як на таку, яка заслуговує на Царство Небесне. Цією поставою не можна вважати інфантилізм, але простоту і довір’я дитини.

Простота. Дитина, хоч і може обманювати, але приховувати свого обману за маскою лицемірства не вміє. Дитина ще не навчена удавати приязнь до людини, яка їй не подобається, і також не вміє  приховувати та соромитися своїх приязних почуттів до людини, що їй сподобалась.

Довіра. Часом дитина може повередувати, хоча вередують ті діти, які відчувають, що їхні батьки не радять собі, коли дитина вередує. Якщо ж батьки вміють з дистанцією ставитися до таких маніпуляцій своїх дітей, то дуже швидко у дитини проходить хвороба вередування. Дитина повністю залежить від своїх батьків. Залежить не тільки матеріально чи фізично: дитина потребує батьківської любові, тому вона дуже міцно зв’язана зі своїми батьками. Для дитини любити та довіряти своїм батькам — природно.

Отже, ми повинні вчитися простоти у стосунках з Богом. Вчитися розмовляти з Богом просто: як дитина щось лепече своєму батькові, прагнучи бути з ним, так і ми, хоч і молимося в різноманітних своїх потребах, не повинні забувати, що бути з Отцем — це наші найбільші радість і щастя.  Ми також повинні вчитися довір’я дитини. Подивімося на дітей, що йдуть з батьками: вони завжди хочуть тримати за руку маму чи тата: якщо вони в руках батьків — вони спокійні. Щось подібне повинно бути також і з віруючою людиною — щоправда, в духовному сенсі.