Усе приховане вийде на яв

Роздуми над Словом Божим на понеділок ХХV звичайного тижня, рік І 

Сьогоднішнє Євангеліє містить в собі щонайменше три, майже незалежні одна від одної, думки.

Перша думка (Лк 8, 16) стосується не просто світла, яким променіє, наприклад, свічка, а світло Божої благодаті, яке дається людині не для того, щоб вона його сховала чим подалі від інших, а щоб, навпаки, несла його поміж людей. Коли я роздумую над цим уривком, зауважую, що сам я не дуже люблю бути посеред інших людей, оскільки за своїм темпераментом я — інтроверт. Проте Господь, даруючи мені благодать священницького служіння, завжди ставить мене в такі ситуації, коли я повинен бути серед людей, яким служу словом або просто своєю присутністю. Прийнявши благодать, ми повинні світити нею тим, хто нас оточують, тим, серед яких ми працюємо і живемо. Саме завдяки такій людині, яка світила Христовим світлом, я, наприклад, опинився в Католицький Церкві, в якій і служу Господу. Християнин повинен бути таким собі Христофором, тобто тим, хто несе Христа іншим. Важливо ще раз нагадати, що ми повинні нести іншим не себе, не свою філософію і бачення життя, а самого Христа, Який повинен бути прославлений в нашому житті (пор. Фил 1, 20).

Наступна думка (Лк 8, 17) стосується прихованих планів і намірів — все раніше чи пізніше вийде на яв. Я часто зустрічаюся зі скаргами на те, що якусь людину не зауважили, не подякували за її добре серце. По-людськи цих людей можна зрозуміти — це прикро, коли ті, яким ти з цілого серця хочеш допомогти, віддячують тобі злом. Але такий стан речей тимчасовий: всі наші наміри вийдуть на яв і можливо те, що нам здавалось великим і шляхетним вчинком, стане жалюгідним, оскільки його було зроблено з огляду на меркантильні наміри. У вічності ми все побачимо так, як це бачить Бог, від Якого ніщо не приховане. І ось тоді Божі праведники, про яких ми навіть і не здогадувалися, що вони ними є, справді будуть сяяти вічним світлом (пор. Мт 13, 43).

Третя думка (Лк 8, 18) стосується ілюзії посідання. Пригадаймо собі діалог поміж Ісусом і Пилатом: «Зо мною не розмовляєш, — каже йому Пилат, — чи не знаєш, що в мене влада відпустити Тебе і влада розіп’ясти Тебе?» І відрік Ісус: «Не мав би ти надо Мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто Мене тобі видав, більший гріх» (Йн 19, 10-11). Пилат говорить до Ісуса, що він має владу над Його життям, проте Ісус звертає увагу на те, що Пилат не мав би цієї влади без допуску Божої волі. Все в нашому житті відбувається або згідно з Божою волею, або ж з допуску Божої волі. Хто рахується з Божою волею і намагається її виконати, той насправді візьме участь у Божій владі у вічності (1 Кор 6, 3). Натомість той, хто заперечує Божу владу над собою, гадаючи, що її немає, так насправді не посідає жодної влади, а те, що йому було дане, раніше чи пізніше буде забране від нього назавжди.