Дорога до Емауса

Роздуми над Словом Божим на середу у Великодній октаві

Дорога в Євангелії від святого Луки займає важливе місце і значення. Все Євангеліє описане як дорога Ісуса до Єрусалима.

Євангеліст Лука показує Ісуса «в дорозі»: «Ісус проходив через міста та через села, навчаючи й простуючи до Єрусалима» (Лк 13, 22). Це означає те, що наше пережиття, наш досвід Євангелія також є дорогою до Єрусалима: саме цей шлях є наслідуванням Ісуса. Ця дорога була глибоким прагненням серця Ісусового. В дев’ятому розділі Євангелія від Луки (9, 51) читаємо такі слова:

«А як наблизився час, коли Ісус мав бути взятий (з цього світу), Він постановив пуститися в дорогу до Єрусалима».

Ісус постановив пуститися до Єрусалима, коли мав бути взятий з цього світу. Отже, дорога до Єрусалима — це дорога з цього світу до іншого: до Божого Царства. Можна сказати, що це така собі своєрідна автострада, яка веде до Божого Царства. Ця постанова Ісуса дуже міцна — те, що українською мовою перекладено: «Ісус постановив пуститися в дорогу до Єрусалима» в оригінальному тексті звучить приблизно так:

«А як наблизився час, коли Ісус мав бути взятий (з цього світу), він утвердив обличчя своє (утвердив, зробив твердим, як камінь) пуститися в дорогу до Єрусалима».

Маємо вибір: або зробимо твердим своє обличчя і крокуватимемо до Єрусалима, або залишимося в цьому світі й не будемо вознесені. Про біблійного Еноха написано, що він був вознесений, тому що ходив з Богом… А Ісус іде до Єрусалима.

“Чи це є не ситуація багатьох християн? Все знаємо про Ісуса, або майже все, а Його не знаємо

Поряд із цим досвідом дороги до Єрусалима Євангеліє від Луки декілька разів показує інший досвід — дорогу з Єрусалима. Така дорога погано закінчується.

Наприклад: Мовив тоді Ісус, кажучи: «Один чоловік спускався з Єрусалима до Єрихона й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого» (Лк 10, 30).

І нарешті — історія учнів з Емауса: дорога з Єрусалима, зустріч з Ісусом, повернення до Єрусалима. Хтось, хто не пізнав і не зустрів Ісуса, йде з Єрусалима. І навпаки — хтось, хто зустрів Ісуса і пізнав Його, повертається до Єрусалима. Пригляньмося ближче цій історії:

Ось двоє, з учнів Ісуса, того ж самого дня, першого в тижні, йшли до села, віддаленого на шістдесят стадій від Єрусалима, яке називалося Емаус; вони говорили між собою про все, що відбулося. І сталося, коли вони вели бесіду й обговорювали, сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними; очі ж їхні були стримувані, щоби Його не впізнали. Тож Він запитав їх: «Що це за розмови, які ви ведете між собою, йдучи дорогою?» Ті зупинилися, повні смутку. У відповідь один, на ім’я Клеопа, сказав Йому: «Ти хіба єдина захожа людина в Єрусалимі, яка не знає того, що сталося в ньому цими днями?» І запитав їх: «Що саме?» А вони сказали Йому: «Те, що сталося з Ісусом Назарянином, який був мужем пророком, сильним ділом і словом перед Богом і перед усім народом; і як видали Його первосвященики й наші старші на смертний присуд і розіп’яли Його. А ми сподівалися, що Він той, хто мав викупити Ізрáїля. І до того всього, оце третій день, відколи те сталося. Та деякі наші жінки здивували нас: побувавши рано в гробниці й не знайшовши Його тіла, вони прийшли й розповіли, що бачили появу ангелів, які сповістили, що Він живий. Тоді пішли деякі з нас до гробу — і знайшли все, як говорили жінки; Його ж самого не побачили». Тоді Ісус сказав їм: «О нерозумні й повільні серцем, аби вірити в усе, що говорили пророки! Хіба не треба було Христові постраждати й увійти у свою славу?» І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм в усіх Писаннях те, що стосувалося Його. І вони наблизилися до села, до якого йшли. А Він удавав, що йде далі. Та вони наполягли, кажучи: «Залишайся з нами, бо вечоріє, і день вже схилився». І Він увійшов, щоби залишитися з ними. І сталося, як сів Він за столом з ними, то, взявши хліб, промовив благословення і, розломивши, подавав їм; тут і відкрилися їхні очі, й вони впізнали Його. Та Він став невидимий для них. І сказали вони один одному: «Хіба не палало в нас наше серце, коли Він говорив нам у дорозі та коли відкривав нам Писання?» Тож вставши, тієї ж години вони повернулися до Єрусалима та знайшли зібраних Одинадцятьох і тих, які були з ними; вони говорили, що справді Господь воскрес і з’явився Симонові. І вони розповіли про те, що сталося в дорозі, та як вони розпізнали Його в ламанні хліба.

Спробуйте відчути атмосферу цієї розповіді. Єрусалим: місто, метрополія, слава — але все це пов’язане з досвідом хреста. І село Емаус: звичайно, не таке велике і славне, як Єрусалим, але зате комфортне і затишне. Чому учні йшли з Єрусалима? Чому втікали від того, що сталося? Що було причиною їхнього розчарування? Здається, відповідь потрібно шукати у 21 вірші: «А ми сподівалися, що Він той, хто мав викупити Ізрáїля». Мої сподівання щодо Бога — яким Він має бути і що має робити — ведуть до розчарування. Може зараз ти переживаєш розчарування у взаємовідносинах із Богом? Тоді постав собі просте запитання: чи насправді Він має бути таким, як ти хочеш? Чи радше навпаки: ти маєш бути таким (такою), як хоче Він — Господь? Він повинен виконувати твої плани та ідеї чи скоріш навпаки?… Можеш виписати усі такі сподівання, уявлення, очікування, претензії й сказати: «Господи, я цього зрікаюся»…

Це абсолютно не означає, що ти не можеш представляти своїх прохань Богу чи ділитися з Ним власними мріями. Йому це дуже подобається. Яка між цими поставами різниця? Різниця така: у другому випадку Господь є Богом, а в першому випадку «богом» є хтось інший. А Господь є тільки для того, щоб «усе поблагословити»…

Дорога учнів виражена грецьким словом пореомаі: йти, прямувати, відходити, віддалятися. Таке пряме значення цього слова. А переносне значення — відходити, помирати. Це слово вжито на відхід, тобто — на смерть Ісуса: «Бо Син Чоловічий іде (відходить), як призначено» (Лк 22, 22)… Твій відхід від Єрусалиму (від благодаті) є відходом Ісуса.

Куди ми прямуємо після саме такого досвіду, який мали двоє учнів: досвіду розчарування, що не збулися мої плани? Емаус означає «гарячі джерела». Чи не є так, що, розчаровуючись, ми шукаємо якоїсь «гарячої» або принаймні «теплої» атмосфери?

Аж двічі Євангеліст під натхненням Святого Духа підкреслює, що вони розмовляли про те, що сталося,  «між собою». Що це означає? Це означає, що вони не розмовляли про це з Богом, лише між собою. Тому не впізнали Господа, який підійшов до них. Коли зосереджуєшся на собі, концентруєшся на власних проблемах, то навіть коли Господь наблизиться до тебе — не розпізнаєш Його. Це слово між собою, з собою, собі виступає в цікавих біблійних фрагментах, наприклад:
«Ісус розповів їм притчу, ка­жу­чи: «В одного багатого чоловіка ряс­но вродила нива. Тож думав він, говорячи сам до себе: “Що робити, коли не маю куди зібрати врожаю?” І сказав: “Зроблю так: розвалю свої клуні, збудую більші, зберу туди все збіжжя та моє добро і скажу своїй душі: Душе, маєш вдосталь добра, зібраного на багато років: спочивай, їж, пий, веселися”. А Бог до нього промовив: “Не­ро­зум­ний! Цієї ночі душу твою за­жа­­дають від тебе! А те, що ти при­го­ту­вав, кому воно буде?”» (Лк 12, 16-20).

Коли свої проблеми, клопоти, переживання вирішуєш із собою, то йдеш від Єрусалима, а не до Єрусалима. Про цих учнів написано, що вони не тільки розмовляли, але також сперечалися; можливо, не були однієї думки… Написано також, що «очі їхні були стримувані». Цей вираз показує спосіб бачення. Яке в мене бачення, коли я займаюся собою, зосереджений на собі. Дослівно у грецькому тексті написано, що очі в них були наче схоплені, арештовані, ув’язнені. Наприклад це слово κρατέω вживається, коли силоміць когось затримують: «Ірод був схопив Йоана, зв’язав Його і кинув у темницю» (Мт 14, 3). Ув’язнене бачення: коли дивлюсь на те, що сталося, своїми категоріями, то не бачу Ісуса. Маю «ув’язнені» очі, а не маю бачення віри.

Одного з учнів звали Клеопа, ім’я другого не вказано. Цікаво чому? Може тому, щоб кожен з нас міг би написати там власне ім’я ..?

Перший раз учні зупинилися на своєму шляху, коли Ісус до них промовив. Він їх спитався: «”Що це за розмови, які ви ведете між собою, йдучи дорогою?” Ті зупинились, повні смутку». Голос Бога, Боже Слово є чимось, що «гальмує» нас на дорозі з Єрусалима, дозволяє зупинитися, подумати. Як тепер розуміти запитання Ісуса? Як прояв цікавості? Чи воскреслий Господь не знав, про що говорять двоє Його учнів? А може, це питання має довести до моєї свідомості щось інше — мою неправильну реакцію: що це за розмова..? Як ви це розумієте, про що розмовляєте?

Клеопа все розповів Ісусові про Ісуса, а Його не впізнав. Чи це є не ситуація багатьох християн? Все знаємо про Ісуса, або майже все, а Його не знаємо. Ісус назовні об’явився учням так, яким був у їхніх серцях (св. Григорій Великий). Тобто — учні не мали Його в серці, тому назовні також Його не впізнали.

Щоб моя дорога, мій християнський досвід набрали нової якості, потрібен ще один супутник… Поки учні йшли самі, розмовляли між собою, Ісуса не впізнали. Коли Ісус почав пояснювати їм Писання, серця в них почали палати. Що це означає? Серця, що палають, видають присутність Божого Духа. Вистачить приймати Слово, щоб дорога стала іншою — духовною дорогою. Черговим етапом їхньої мандрівки є те, що вони може ще не розпізнають Ісуса, а вже запрошують Його залишитися з ними: «”Залишайся з нами, бо вечоріє, і день вже схилився”. І Він увійшов, щоби залишитися з ними». І врешті пізнають Господа по ламанню хліба. Цей жест дуже важливий. Господь готовий якби ще раз повторити ламання хліба, щоб тільки я не йшов із Єрусалима, лише до Єрусалима. Подумай про те, що Господь готовий дозволити зламати себе ще раз, щоб ти не сходив з Єрусалима. «Тут і відкрилися їхні очі, й вони впізнали Його. Та Він став невидимий для них» — Ісус був з учнями до тих пір, аж поки вони Його не впізнали, лише тоді міг зникнути. Господь не хоче залишити нас без пізнання Його. Зустріч з Ісусом відразу змінює дорогу учнів: «І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим».