Святий Володимир

Римо-кат.: 15 липня (обов’язковий спомин)

Як і всі погани, київський князь Володимир (958-1015) нічим добрим не вирізнявся. У нього був свій закон і своя мораль, свої стосунки з людьми близькими й далекими. З близькими він воював за владу, бо принцип був «або я, або мене». Далеких розглядав як потенційних підвладних. Жінок мав стільки, як добрий турецький султан. Тільки «офіційних» шестеро. А ще гареми по 300 жінок, у трьох містах. Одна з жінок, Рогнеда, стала його дружиною, бувши згвалтованою на батькових очах.

Потім князь Володимир став християнином. Віра не була йому невідома. Довколишні держави ставали християнськими. 

Володимир однак із допомогою скандинавських «родичів» Рюриковичів посів Київський престіл, а потім став як завойовувати, так і політично одружуватися. І зрештою, навівши лад аж по самий Херсонес, він дійшов у своїй державно-політичній діяльності безпосередньо до Константинополя, де забажав одружитися з Анною Порфірогенетою, дочкою візантійського імператора Романа ІІ, аби набути надійне політичне становище.

Умовою одруження з язичником стало хрещення.

Його хрещення Русі було цілком подібне до його княження: усіх хрестити, натовпами заганяти у воду, ідолів порубати й викинути, я сказав — і так має бути, я князь. Довгі роки по тому хрещенні численні місіонери намагалися донести до душ людських суть Доброї Новини.

Однак Володимир усе ж таки увійшов в історію як Хреститель Русі. Велика княгиня Ольга, його бабця, була досить жорсткою правителькою, але до питань віри ставилась інакше, і хрещення на наші землі не принесла «вогнем і мечем». 

Він таки справді був «володи-миром», володарював, а не промовчував, коли в нього відбирали престіл. А хрестившись, став Василем — «базилевсом», священним, християнським імператором. Як підлеглим велів прийняти «віру цареградську», так і сам не залишився осторонь: язичницьких дружин відпустив, гаремів позбувся, зайнявся будуванням церков та шкіл, жорстко обмежив застосування смертної кари, був щедрий до бідних і вбогих, запрошував численних місіонерів (східних і західних), зокрема, чимало допоміг св. Боніфацію в його місіонерській подорожі до печенігів.

Святий Володимир помер під час воєнного походу проти одного зі своїх синів, який так само, як колись батько, по-язичницьки, через смерть рвався до влади. Князь Володимир на смертному одрі роздав свої особисті володіння.