Блог Ірини Єрмак

Червоний светр, який не дістався Ісусові

13 Листопада 2016, 15:36 1942 Ірина Єрмак
Єрмак

Переважній більшості наших читачів, я в цьому переконана, рідко коли доводиться робити вибір поміж добром і злом, так, щоби «насправді», щоб у кризовій ситуації, щоби «всерйоз» виказати себе християнином.

Ми (знову ж таки, переважно) живемо на мирних територіях, попід нашими дверима жебраки з голоду не вмирають, державна влада не примушує під страхом смертної кари скласти куріння на вівтар цілком конкретного чужого божка. Для більшості не є всерйоз питанням вибору також і незапланована вагітність або чітка відмова від перегляду порнографії…

Факт, що в часи переслідувань Церква очищається. Однак хіба Бог би прагнув для нас виключно «часу очищення»? Жити в постійному стресі — це можна з глузду з’їхати. Або всерйоз захворіти. Не думаю, що Бог хоче цього. Думаю, що Він дає тихі (або відносно тихі) часи, аби люди видихнули, прожили скількись там років спокійніше, а заодно навчилися робити тонші й делікатніші вибори не за грізних обставин…

…Якось мені розповідав один священик про ту пору, коли був ще семінаристом. Він старанно навчався і старанно молився, але в певний період трошки був заклопотаний своїми дуже особистими справами: мама захворіла. Він дуже любив маму. Думками перебував біля неї. У певному сенсі можна сказати, що «нічого іншого не бачив», бо звернув тільки на неї «очі своєї душі». Старався з усіх сил. Також і коли мамі погіршало, вона сказала, що мерзне в лікарняній палаті, — він роздобув для неї дуже теплого, м’якого, пухнастого светра, глибокого червоного кольору, й подався до лікарні.

По дорозі туди — а час був пізньої осені, дув пронизливий вітер, погода була мрячна — один безпритульний, побачивши червоногарячий светр у його руках, попросив: віддай це мені, я страшенно мерзну на вулиці! Вибач, — сказав молодий семінарист, — розумієш, я несу це мамі, у мене мама дуже хвора, вона в лікарні…

Так, звісно, — відступився жебрак. І клірик пішов далі.

А мама померла. І светр виявився більше не потрібним.

І жебрак не знайшовся. Светр виявився ну зовсім непотрібним…

Давня історія, яка сталася багато десятків років тому, муляє цьому священикові досі. «Я відмовив Христу. Він же знав, що… що светра можна віддати».

Питання, яке стоїть за цією ситуацією, залишалося без відповіді в мені довгі роки, відколи я цю розповідь почула. Що поганого зробила людина, яка несла важливу річ своїй хворій матері? Чи насправді у бідного юнака, за радянських підлих часів, коли майже неможливо було «дістати» якісну річ, знайшлися би кошти, сили, «зв’язки» шукати іншого светра для мами, а цей віддати? Він же мав зробити добре діло. Він ішов робити добре діло! То в чому ж клопіт?

Місяць тому, коли світські домініканці були на реколекціях у Львові, я дістала відповідь на своє запитання. Я мала ситуацію, якою в кінцевому підсумку була сильно незадоволена. Попри те, що не робила нічого поганого.

Коли я зосередилася, «розібрала все по кісточках» і сформулювала словами своє невдоволення, то воно звучало так: це не був вибір «між добрим і поганим». Це був вибір «між добрим і ще кращим».

Ось — суть того вибору, який повсякденно стоїть перед мирними християнами у мирні часи в державі мирного законодавства. Нас не примушують робити аборти, змінювати віру, фінансувати контрацепцію, перевчати своїх дітей з нормальних людей на гендер… Ще не примушують. Наші щоденні кроки — це, по факту, вибір між добрим і кращим.

Я згадую про цю думку-просвітлення щоразу, коли мене щось відволікає. Ось зараз я читаю Бревіарій (або Розарій), і раптом до голови приходить якась дуже важлива думка або згадується якась насправді важлива потреба… терміново. Однак я молюся. Щось хоче від мене активності у добрих ділах, але коштом відволікання від молитви? Це мій вибір між добрим (справою, думкою) і ще кращим (молитвою, яка триває в цю мить). І так далі.

Хто як, не знаю, може, для вас це буде просто, як двічі по два. Але коли я сформулювала для себе цей принцип, то багато справ поставали на свої місця і життя якось вклалося гарніше. Тому що в християнстві немає межі досконалості, й це зовсім не кількість літаній, прочитаних за один день. Це просто уміння робити правильний вибір — також і в ситуаціях, які виглядають без вибору як такого.

Але організм ні на мить не перестає функціонувати, клітини діляться, процес триває. І в духовному житті також. Щоденний «не основоположний» вибір між добрим і ще кращим дає нам розвиток і зростання. Я так думаю.

 


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
 

 

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

Божа воля

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: