Цією неділею, 3-м серпня 2025 р., Святою Месою на Тор Верґата завершився в Римі Ювілей молоді, який святкували протягом цілого тижня.
Єпископи Віталій Кривицький (РКЦ) та Максим Рябуха (УГКЦ) діляться думками з Vatican News, наскільки важливо для молодих українців бути на цій всецерковній події.
Загалом понад дві тисячі молодих людей прибули до Рима з України, щоби разом зі своїми однолітками з усього світу взяти участь у Ювілеї молоді. Їм було нелегко дістатися сюди. До труднощів, пов’язаних із далекою подорожжю, додалося постійне занепокоєння за родину та друзів, які залишилися вдома. Попри все, ці молоді католики, в супроводі священників та єпископів, приїхали до Рима на Ювілей надії.
Про важливість участі в цих заходах для української молоді, про підтримку Церкви у плеканні надії розповідають двоє українських єпископів: ординарій Київсько-Житомирської дієцезії РКЦ та екзарх Донецький УГКЦ. Що цікаво, обоє ієрархів — вихідці з салезіянської чернечої родини, особливою харизмою якої є праця з молоддю.
Єпископ Віталій Кривицький приїхав до Рима, супроводжуючи молодих українських римо-католиків. «Схоже, я єдиний латинський єпископ з України, який знайшов час і можливість бути тут, — каже він. — Тому я хочу зустрітися з усіма, якщо це можливо, побути з ними, бо вони сьогодні представляють усю нашу Церкву; вони представляють сьогодні Україну».
Між різними подіями Ювілею, де були загальні обов’язкові для всіх та особисті плани різних паломницьких груп, для єпископа Віталія особливо важливим знаком була Свята Меса, відслужена в базиліці Пресвятого Серця Ісусового. Цей храм також є «серцем» для салезіанців, його 1887 року побудував св.Йоан Боско. «Ми гаряче просили Господа за нашу Батьківщину», — зазначив ординарій Київсько-Житомирський на своїй ФБ‑сторінці.
Деякі єпископи з інших країн, зазначає ієрарх, не могли повірити, що українська молодь, і то у значній кількості, змогли приїхати до Рима. «Люди вважають, що якщо в нас війна, — каже єпископ Віталій, — то ми начебто законсервовані, маємо інші проблеми, і тому єднатися з цілою Церквою для нас сьогодні не на часі. Але вже те, що ми є тут, показує, що насправді для нас сьогодні важливо єднатися з цілою Церквою, говорити про те, що відбувається в Україні, про ті виклики, які стоять перед нами; закликати цілу Церкву, щоб не опускала рук у молитві; говорити правду в середовищі молодих людей, говорити про дії агресора».
Із сумом в очах єпископ української столиці згадує, що в ніч проти 31 липня, під час російського обстрілу Києва, загинула щонайменше 31 людина, і зокрема 5 дітей. «Ми тут, — каже він, — щоби сказати всю правду і закликати людей, молодь, не мовчати, а боротися за справедливий мир в Україні та в інших частинах світу».
Протягом повномасштабної війни Церква в Україні супроводжує всіх людей, зокрема молодь, надаючи як гуманітарну допомогу, так і духовну підтримку. Серед викликів душпастирської діяльності під час війни — пошук способів плекати надію. «Мені це здається Божим провидінням, — каже римо-католицький єпископ, — що цей рік присвячений надії. Він проголошений Святішим Отцем, і саме для України дуже потрібний. Відкрити по‑новому для себе, що таке надія: що вона є продовженням нашої віри, надією, яка надає сили, — це нам сьогодні вкрай необхідне, бо на четвертому році війни дуже багато людей поруч із нами втрачають надію. Втрачають надію навіть ті, хто зве себе християнами. І після багаторазових молитов, не отримуючи відповіді від Господа, вони ламаються. І кажуть: “Можливо, Бог не чує наших молитов? Або, можливо, Бога взагалі немає?” Отож цей рік, коли ми зосереджуємося на слові “надія”, ми маємо можливість насправді вистояти в ці складні часи».
Відповідаючи на запитання, що йому самому допомагає зберегти надію, очільник Київсько-Житомирської дієцезії зазначає: передусім, «це власна віра, яка під час війни перейшла на абсолютно нові щаблі».
«Віра, яка не є ‘припущенням того, що хтось десь там є’, — пояснює він. — А особливі взаємини в цій критичній ситуації, в якій всі ми сьогодні перебуваємо. Мені помагає відчуття єдності Церкви, коли навіть тут хтось підходить до нас і каже: “Ви з України? Ми ввесь час за вас молимося”. Люди телефонують до нас, пишуть нам і говорять, що, попри все, вони далі є з нами. Оцей дух єдності Церкви збагачує і мене. Із розмов з нашими молодими людьми ми знаємо, що це сьогодні рятує і їх, рятує від зневіри, від утоми, яку всі ми маємо».
Єпископ Максим Рябуха також зміг відчути, як сильно для української молоді важливо відчувати підтримку інших. «Ювілей молоді — це час, коли молоді люди з усього світу творять спільноту, творять Церкву, переживають досвід спільного перебування, спільного слухання. З іншого боку, цей час дає досвід зустрічі з друзями, які живуть подібними проблемами, подібними викликами. У різні моменти цього Ювілею наші молоді люди зустрічали тих, хто казав: “Ми з вами. Молимося за вас. Ми підтримуємо вас. Разом із вами чекаємо і сподіваємося на мир”».
Для українців Ювілей молоді — це час, коли вони «можуть відчути подих життя». «Там, де ми живемо, — каже він, — щодня вибухають бомби, чиниться несправедливість щодо людського життя; це тисне на тебе. Тому для них важливо бачити когось, хто здатен давати сенс життю, бо, зустрівши Бога, також може поділитися цим досвідом з іншими. Для багатьох молодих людей перебування тут, у Римі, — це перепочинок. Багато тих, із ким ми приїхали сюди із зони, наближеної до фронту, не мають можливості спокійно спати. Бо дрони, які літають над їхніми головами, в першу чергу вбивають цивільних, підривають будинки. Тому багато молодих людей разом зі своїми сім’ями, коли починає сідати сонце, виходять на вулицю, йдуть спати в поле, до річок. Це важке життя; життя, в якому почуваєшся безсилим. Тож перебувати тут означає також відчувати гідність життя».
Єпископ Максим Рябуха з молоддю
Владика Максим додає, що цей Ювілей, присвячений надії, допомагає пам’ятати, «що Бог, попри все, має план життя для кожного з нас». Згадуючи перший вислів Папи Лева XIV після його обрання — «Мир воскреслого Христа нехай буде з усіма вами», — екзарх Донецький підкреслює: важливо пам’ятати, «що ми говоримо про воскреслого Христа, який є переможцем зла, гріха, болю, несправедливості, неправди».
«Перебуваючи тут, торкаючись Бога в таїнствах, у зустрічі з ближнім, у молитві, у спілкуванні, ми усвідомлюємо, що Бог, перебуваючи з нами, дає нам сили; і це прекрасно. Це одна з найсильніших сторін цього Ювілею — і це благодать і надія, яку ми всі переживаємо».
фінансово.
Щиро дякуємо!
