Погляд

Стигмати як феномен у Католицькій Церкві

17 Жовтня 2017, 14:00 2124

Слово «стигмат» походить від грецького στίγματος і означає «знаки, виразки, рани».

Це кровоточиві рани, зазвичай болісні, які відкриваються на руках, або ще на ногах чи на боці деяких містиків (інколи ще на обличчі та інших частинах тіла), імітують рани Ісуса Христа. Деколи вони кривавлять постійно, інколи натомість — періодично.

Уперше в історії християнства поняття «стигмати» згадує Апостол Павло у Посланні до Галатів: «…я ношу на моїм тілі рани (дослівно: στίγματα) Ісуса» (Гал 6, 17). Щоправда, грецьке поняття «στίγματα» означає не зовсім те саме, що сьогодні більш-менш однозначно приписується цьому терміну. «Стигма» — це у древності була пляма чи знак, якими позначали рабів або звірів, і цей знак містив інформацію, чиєю власністю є позначений.

Говорячи про «стигмати», Апостол Павло, скоріше за все, мав на думці різні свої переслідування з приводу Христа, такі як хвороби (див. Гал 4, 13; 2 Кор 12, 7), побиття кийками чи каменування (див. 2 Кор 11, 25), боротьбу зі звірами (див. 1 Кор 15, 32), важкий досвід (2 Кор 1, 8). І всі ці життєві страждання Павло вважав «знаками» приналежності до Христа. Апостол саме такими знаками хоче відрізнятися від тих, які «хваляться обрізанням».

Натомість, починаючи від св. Франциска Ассизького, поняття «стигмати» набирає сьогоднішнього значення. Стигмати можуть мати різну форму, з’являтись у різних місцях, на руках чи ногах, мати різну тривалість, деколи з’являються і зникають, інколи тривають все життя — проте всі вони, якщо Церква визнає їх автентичність, пов’язані з ранами Христа.

Знаковим є факт, що феномен стигматів існує переважно у лоні Католицької Церкви. Скоріше за все, це пов’язане зі специфічною формою католицького містицизму. Православна Церква ставиться до стигматів із певними застереженнями й часто пояснює їх або як прояв «прєлєсті» (спокуси, обману), або як наслідок певних емоційних станів віруючого. У будь-якому разі, навіть Католицька Церква, визнаючи цей феномен  «надзвичайним і чудесним», не зобов’язує своїх вірних вірити у це.

 

Стигматики чи стигматички?

У минулі століття більшість стигматиків були чоловіки, не священики. Першою відомою жінкою-стигматичкою була св. Катерина Сієнська. Стигмати з’явилися на її тілі 1375 року, за п’ять років до смерті. Щоправда, її рани не кривавили; часто такі стигмати називають «невидимими». По смерті Катерини Сієнської та її канонізації 1461 року (яку здійснив папа Пій ІІ, що сам народився недалеко від Сієни, звідки була св. Катерина) в канонізаційному акті, серед іншого, аргументом на користь зачислення до лику святих були стигмати цієї сієнської містички. Оскільки на той час єдиним і унікальним визнаним стигматиком був св. Франциск, представники францисканського ордену висунули протест, представляючи різні аргументи «проти». Стигмати св. Катерини Сієнської почали виразно «конкурувати» зі стигматами св. Франциска, а між Орденами почалися суперечки з цього приводу. Тому 1472 року папа Сікст IV, францисканець, видав буллу, в якій забороняв іменувати св. Катерину «стигматичкою», щоби спір між францисканцями й домініканцями не переріс у взаємну неприязнь. Однак 1630 року папа Урбан VIII скасував цю заборону.

На сьогодні кількість чоловіків та жінок — стигматиків майже вирівнялася, натомість перші відомі священики-стигматики з’явилися лише у ХХ столітті. Це пояснюється деколи тим, що не висвячені особи, навіть якщо це ченці чи черниці, не маючи змоги безпосередньо служити від імені Христа Святу Жертву, тобто Службу Божу, прагнуть в інший спосіб безпосередньо долучитися фізично до цієї Жертви. В результаті цього глибокого прагнення, а також містичних роздумів чи особистих об’явлень інколи й з’являються у них на тілі стигмати.

 

Медицина про стигмати

З погляду медицини та психології феномен стигматів часто пояснюється певними психофізичними розладами. Ще в ХІХ столітті психологи говорили про причини стигматів, такі як епілепсія чи істерія. У наш час говориться про невроз або дисоціативний розлад особистості, тобто ідентифікація себе з кимось іншим. Іншими словами, це такий психічний стан, який «занурює» людину в стан іншого, солідаризуючись із його відчуттями та переживаннями.

У разі справжніх стигматів така солідарність проявляється з відчуттями Христа і Його стражданнями, причому асоціація відбувається не лише на психічному рівні, але і психофізичному, тобто проявляється на тілі. Часто також медики пов’язують стигмати з невротичною анорексією, тобто критичною втратою маси тіла, голодуванням (постами).

Окремим порядком розглядаються фальшиві стигмати, які з’являються внаслідок самоскалічення або несвідомого поранення. У першому випадку маємо справу з шахрайством, у другому — з приписуванням звичайному явищу ознак надзвичайного. Інколи говориться про містифікацію як про причину появлення стигматів, або про прояв пост-травматичного синдрому, чи то у дитинстві, чи пізніше.

Найвідоміший приклад шахрайства зі стигматами стався у ХVІ столітті, коли в Іспанії, у сестри-францисканки Магдалени від Хреста з’явилися стигмати. Святий Ігнатій Лойола з постійною підозрою ставився до її стигматів, натомість св. Тереза Авільська захоплювалася нею. Проте коли с. Магдалена тяжко захворіла і була майже при смерті, визнала, що її стигмати були самоскаліченням, тобто шахрайством. За що після одужання іспанська Інквізиція присудила їй аутодафе і довічне ув’язнення в одному з конвентів Ордену. Внаслідок цього сестра Магдалина розкаялася й до кінця своїх днів провадила святе життя.

Навіть якщо медики і психологи пробують пояснити явище стигматів науково, то деколи додають, що причиною таких ран нерідко є особисте благочестя стигматиків та їхня спроба співстраждати з Христом. Натомість дослідники-матеріалісти, які кожний феномен пояснюють виключно у матеріалістичному ключі, вважають стигмати або фальшивкою, або хворобою, або називають причиною самонавіювання чи невроз на релігійному ґрунті.

Наприклад, стигмати св. Франциска, першого відомого християнського стигматика, такі дослідники у першій половині ХХ століття пояснювали як наслідок дії бактерії, що викликає малярію. Отже, у святого з’явилася «пурпура» — дрібноточкові капілярні крововиливи в шкіру, які й проявилися у вигляді ран на руках, ногах та на боці. У другій половині ХХ століття з’явилася нова гіпотеза: що стигмати св. Франциска — це наслідок прокази, на яку він захворів перед смертю.

Натомість стигмати отця Піо пояснювалися або як шарлатанство («викликав свої рани на руках фенолом»), або як прояв істерії. Так вважав, зокрема, лікар (і також францисканець) Аґостіно Джемеллі. Зрештою, Джемеллі був тієї думки, що єдиним і унікальним стигматиком у Церкві був і залишається св. Франциск, натомість решта — це або фальсифікації, або медичні розлади.

Інколи говорилося про стигмати о. Піо як про прояв невротичного некрозу. Ватикан, щоправда, дослідивши всі ці звинувачення, врешті отримав докази їхньої неспроможності, хоча початково теж мав вагання.

 

Стигмати і містика

Навіть якщо почасти вдається пояснити феномен стигматів з медичного чи з психологічного погляду (що не дивно, зважаючи, що це явище фізичне у формі ран на тілі й пов’язане з певними ментальними станами), однак обмежувати ці явища суто матеріальними чинниками або психічними розладами не дозволяють аналогічні явища у житті людей. Героїзм, коли хтось віддає своє життя на фронті за інших, чи «хворобливе» милосердя до ближніх і присвячення їм свого життя, як у було у випадку Матері Терези, волонтерська опіка над хворими і багато інших проявів, які часто називають «проявами справжньої людяності», — саме по собі наукове пояснення цих дій виключало б вимір «людського духа», або, як каже богослов’я чи навіть етика, — прояв теологічних або людських чеснот, таких як любов чи віра. В історії дуже багато прекрасних учинків, благородних і жертовних, з’явилося на підставі віри людей. А тому, навіть якщо приймати наукові пояснення виникнення стигматів, обмежуватися лише ними було б тим самим, що погодитися зі знаменитою думкою Зигмунта Фройда, який вважав релігійність людини проявом хвороби, а саме — одним із видів неврозу.

З релігійного погляду, тобто з точки зору людини віруючої, яка не обмежує світ і дії, що в ньому відбуваються, лише матеріальними явищами, феномен стигматів розглядається як один із проявів містики, а в рамках містики інколи також як результат приватних об’явлень. Хоч і не часто, віруюча людина у містичному стані проявляє деякі зовнішні ознаки свого внутрішнього стану, такі як інтенсивне потовиділення, видіння, самовільні сльози, тимчасова нечутливість, левітація чи власне стигмати тощо. Проте слід підкреслити, що такі зовнішні прояви містицизму не становлять істотних чи обов’язкових ознак християнської містики.

Прояв таких явищ, як стигмати, логічно пояснюється і з наукового, і з духовного поглядів одночасно, і ці два пояснення в принципі не суперечливі. Якщо медицина називає стигмати «розладом особистості» внаслідок релігійного переживання — або, іншими словами, «вихід поза своє я», — то, власне, щось таке й відбувається у досвіді містика, який у спробі контакту з Богом намагається вийти поза все видиме навколо себе, також навіть якби поза себе самого, аби максимально віддалитися від «матеріальної сфери» і наблизитися до «сфери духовної». Звідси і проявляються часом певні «розлади», тобто з погляду фізичного світу — «ненормальні» прояви чи явища, які у звичайному житті та за звичайної поведінки не проявляються. Зрештою, керівництво Церкви завжди долучає до дослідження правдивості стигматів висновки незалежних медиків.

Такий містик, що виходить поза сферу матеріального, тобто поза поле дії п’яти людських чуттів, має видіння, яких не можуть верифікувати ті, хто залишається у матеріальній сфері. Також інколи містик має бачення майбутнього чи глибше тлумачення теперішнього, тобто пророцтва. Або занурюється у Христа і Його життя не лише теоретично, пам’ятаючи або знаючи про це на розумовому рівні, але і психофізично: з одного боку, власне, «виходячи поза себе», а з іншого — занурюється цілим собою, усім своїм єством, усім своїм тілом і душею. Стигмати у такому разі — це прояв повністю зрілої містики, й тому цей феномен проявляється лише у невеликого числа віруючих чи навіть містиків. Мати стигмати при ще незрілому духовному стані або не вийде (хіба що хтось їх різними способами підроблятиме), або якщо вони і з'являться, то такий стигматик матиме неналежне ставлення цього явища у його житті.

 

Стигмати і поєднання з Богом

Іншими словами, лише «чисті душі», повністю поєднані з Богом, тобто з Христом розіп’ятим, можуть пізнати щось таке, як стигмати. Крім того, дуже важлива при цьому особиста покора та усвідомлення, що стигмати це не «явище для реклами» чи якась «нагорода», а тільки власне співстраждання з Христом. Це дар Божий, який, з одного боку, дається, щоб глибше поєднати віруючого з Христом, а з іншого — щоб покірно служити іншим. Інакше містикові загрожує те, що старослов’янською називається «прелесть».

Варто додати, що часто такі зовнішні надзвичайні явища виступають і поза «духовною сферою», тобто поза полем християнської містики, і причиною цього є виключно психосоматичні розлади. В такому випадку це не шарлатанство ані містика. Тут маємо справу з чистим розладом, і ним займаються медики та психологи, натомість Церква стверджує, що ці явища не є «надзвичайними з погляду віри чи вчення Церкви».

Головною причиною стигматів — чи інших зовнішніх проявів єднання душі з Богом — у містика є його велика любов до Бога. Святий Франциск Сальський писав: «Через те, що страждання Христа, якого я люблю, походять із Його любові, мірою того, наскільки я зближаюся з Христом через співстраждання, я в захопленні від повноти радості… Така любов викликала стигмати у люблячого св. Франциска Ассизького, а також палаючі рани Спасителя у люблячої та ангельської св. Катерини Сієнської; а це тому, що почуття вдоволення з любові загострило таке сприйняття [Бога], тобто співстраждання з любові» (Франциск Сальський, Трактат про Божу любов, V, 5).

У святих містиків, які мають зовнішні прояви єднання з Богом, ніколи немає зосередженості на цьому чи підкреслювання цих зовнішніх проявів. Вони сконцентровані виключно на факті свого поєднання з Богом, а щось таке, як свої стигмати, вважають другорядним. Це теж є свідченням духовної зрілості та розумінням, що насправді є важливим у нас, віруючих, для Бога: наша любов до Нього та наша єдність з Ним. І хоч би якими зовнішніми явищами ця єдність супроводжувалася, містик не може відволікатися на них або підкреслювати їхню велику вагу чи значення. Майже всі містики, у яких з’явилися стигмати, прагнули приховати цей факт від оточення і не прив’язувати інших до цього феномену. Навіть якщо Церква часто вважає стигмати «видимим знаком святості», проте це не головний аргумент при такому визнанні. Особливо досліджується святість особистого життя і зокрема — ставлення конкретного стигматика до своїх стигматів. У будь-якому разі, стигмати не становлять основного аргументу для канонізації.

Petro S. Balog

На студію + щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
22941грн
50151грн
Потрібно зібрати
73092грн
Залишилося
6днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: