Життя Словом – березень І

1 березня – неділя
Бут 9,8-15; Пс 25; 1 Пт 3,18-22; Мк 1,12-15
Як колись Ізраїль вийшов на пустиню і перебував там сорок років, перш ніж ввійти в обіцяну землю, так сьогодні Ісус перед своєю публічною діяльністю перебуває на пустині сорок днів. Великі діла для свого здійснення вимагають тиші, спокою і самотності. «Сповнився час і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію». Цим реченням євангеліст Марко показує всю істоту науки Ісуса Христа. Бог приходить до людей і хоче царювати в їхніх серцях, думках і прагненнях. Щоб дозволити Господу зацарювати в моєму житті, треба покаятися і вірити в Євангелію.

2 березня – понеділок
Лев 19,1-2.11-18; Пс 19; Мт 25,31-46
За що Господь буде нас судити? Адже ми часом ходимо до храму, молимось, а головне – маємо Бога у серці. Таким переконанням заспокоюють себе багато людей, навіть і ті, які не ходять до храму. Господь нам говорить, що буде нас судити за любов: до Нього і до ближнього. Мало мати Бога в серці, треба ще Його любити усім серцем і не забувати при тому про ближнього. Бог хоче, щоб я Його любив не так, як я хочу, не так, як мені подобається, а так, як Він хоче, як Йому подобається.

3 березня – вівторок
Іс 55,10-11; Пс 34; Мт 6,7-15
Господь нам дає молитву, в якій ми прославляємо Його, в якій ми просимо про усе, необхідне для себе. Але перш ніж ми Його попросимо про щось, Він знає те. Навіщо тоді просити? Для того, що ця молитва може бути однією миттю, коли Господь може порозмовляти з нами. Молитва – це не обов’язок, а дар, не примус, а можливість, не тягар, а радість. Святий Августин говорить, що для християнина радість – це обов’язок.

4 березня – середа
Йона 3,1-10; Пс 51; Лк 11,29-32
Пророк Йона переконав мешканців Ніневії своїми словами і люди масово навернулися. Слова Ісуса і Його навчання мають більшу міць, ніж слова пророка Йони, а стільки ще надалі людей є впертими і не хочуть навернутися, чекаючи якогось великого знамення або чуда. Ісус говорить, що буде для них знак – знак пророка Йони, тільки під час Останнього Суду, коли вже ніхто не буде мати сумніву, що Ісус є Богом. Щасливі ті, які повірили без знаку, а тих, які Його відкинули, чекає вирок.

5 березня – четвер
Ест 14,1. 3-5. 12-14; Пс 138; Мт 7,7-12
Через Ісуса Христа ми набули право називатися Божими дітьми і називати Бога Авва – Отче. Бог вислуховує наші молитви не для того, щоб звільнитися від нашої настирливості, а тому що є добрим Батьком, і своєю добрістю набагато перевищує кожного земного батька. Так як Бог є добрим Батьком, Він більше знає, ніж ми самі, що для нас потрібно, що нам не зашкодить.

6 березня – п’ятниця
Єз 18,21-28; Пс 130; Мт 5,20-26
Ми ходимо до храму на Євхаристію, можливо, щонеділі, можливо, навіть щодня. Ми молимось рано і в вечері, постимо, не вбиваємо, не крадемо, не чинимо перелюбу. Це добре! Але книжники і фарисеї на нашому місці можуть похвалитися ще більшою побожністю: вони роздумують Боже слово щодня, вони кілька разів на день моляться, вони більше постять… А Ісус нам говорить: «коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне». Ми собі зробили норми, яких стараємось дотримуватися. І як нам вдалося дотриматися цих норм, правил, ми з надією дивимось на Небо. Святий Бернард сказав: «Не можна назвати добрим того, хто не старається стати кращим». Тому наша побожність не може бути тільки статичною, вона повинна бути динамічною.

7 березня – субота
Втор 26,16-19; Пс 119; Мт 5,43-48
В любові не можемо застосовувати засади бізнесу: щось за щось, любити тільки тих, які нас люблять. Християнська любов – то, передусім, любов безкорислива, якою полюбив нас Господь. Платити добром за зло є чимось божественним, не з цього світу. Бог не перестає нас любити, хоч ми Його щодня ображаємо. І хоче, щоб ми теж навчилися любити того, хто нас ображає. Любов до неприятелів важка, але можлива.

8 березня – неділя
Бут 22,1-2. 9-13. 15-18; Пс 116; Рим 8,31б-34; Мк 9,2-10
Сам Отець дає свідчення про Ісуса і називає Його своїм улюбленим Сином. Тому як може бути сумнів в людині, що Ісус Христос є Сином Божим? Це Преображення Господнє триває надалі. Господь щодня преображається на вівтарях усього світу, а особливо хоче преобразитися в наших людських серцях, щоб ми, так як апостол Петро сказали: «Учителю, добре нам тут бути!»

9 березня – понеділок
Дан 9,4б-10; Пс 79; Лк 6,36-38
В молитві «Отче наш», яку ми отримали від самого Ісуса Христа, ми молимось: «… і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…». Отже, якщо хочемо, щоб Бог нам пробачав, то і нам слід навчитися пробачати.

10 березня – вівторок
Іс 1,10. 16-20; Пс 50; Мт 23,1-12
Одним і єдиним досконалим знавцем Святого Письма є Той, Хто його написав – сам Бог. Кожне Господнє слово не може бути порожнім, воно приховує в собі глибокий зміст. Наскільки ми відкриваємось на Бога, настільки починаємо розуміти Його слово. Незнання же Святого Письма – це незнання самого Бога. Бог дає нам своє слово, щоб ми його не тільки розуміли, бо це замало, але ним жили. Слова – вони повчають, а вчинки – вони заохочують.

11 березня – середа
Єр 18,18-20; Пс 31; Мт 20,17-28
«Чи спроможні ви пити чашу, яку я маю пити?». Спроможні! Але чи хочемо? Чаша – означає Божий гнів і кару, повну терпіння, долю людини, з’єднання і братерство. Апостоли випили з цієї чаші: Апостол Яків був сказаний на смерть Іродом Агриппою в 44 році. Апостол Іван не помер мученицькою смертю, але також терпів за Ісуса, був висланий на острів Патмос, за правління Доміціяна. Господь не вимагає сьогодні від нас, щоб ми віддавали життя за Нього в мучеництві, але Він хоче, щоб ми жили для Нього.

12 березня – четвер
Єр 17,5-10; Пс 1; Лк 16,19-31
Притча про багатого і Лазаря не є критикою багатства, і не є похвалою убогості. Вона нам хоче показати, що на землі існують люди і багаті і бідні. Проблема тільки, які відносини між ними. Чи є відкритість? Чи ті багаті можуть побачити людей бідних, які живуть біля них і їм допомогти? З притчі виникає, що після смерті Господь перемінює людські долі, віддаючи кожному те, на що сам собі заслужив.

13 березня – п’ятниця
Бут 37,3-4. 12-13а. 17б-28; Пс 105; Мт 21,33-43. 45-46
Власник і Господар виноградика – Бог. Він віддає свого єдиного Сина, щоб тільки врятувати виноградник – свій народ. Бог не гнівається через опір Ізраїлю, лише терпеливо висилає до нього своїх пророків, а в кінці і свого Сина, якого вони не прийняли. Бог віддає царство новому народу, котрий буде приносити духовні плоди. Ця притча показує нам, що відкинення Ісуса веде людину до краху.

14 березня – субота
Міх 7,14-15. 18-20; Пс 103; Лк 15,1-3. 11-32
Ми можемо себе побачити як у молодшому, так і в старшому синові. Звернімо увагу на те, в чому ми подібні до молодшого. Він представляє тих, хто відходить від Бога, аби користуватися тим, що йому належить. А що людина може назвати своїм, чого не отримала від Бога? Нашим є тільки гріх.

15 березня – неділя
Вих 20,1-17 або Вих 20,1-3. 7-8. 12-17; Пс 19; 1 Кор 1,22-25; Ів 2,13-25
Ми не знаємо чи тягнув когось Ісус до храму, але ми знаємо, що виганяв Він з храму бичами тих, хто не мав пошани до цього святого місця. Про це нам говорять всі чотири євангеліста. І ми також часом робимо зі святині базар. Так, це місце є для розмови, але розмови з Богом.