Тарас Шаріков?

​

Хто дає право громадянину Бортку ділити українців на «правильних» і «неправильних»? Чим його слова – не заклик до розколу України, чим вони — не приховане пропагування громадянської війни? За Бортком, подібні — значить майже однакові, значить — УКРАЇНЦІВ НЕМАЄ, є тільки трошки інакші росіяни.

Українські козаки в російському кіно — це образ, котрий мав би бути співмірний з мосфільмівськими британськими джентльменами чи індіанцями.

Втім, від цього Шерлок Холмс, доктор Вотсон чи Чінгачгук не стали борцями за єдину державу і православну Вітчизну, а Тарас Бульба чомусь став. Чому?

Кіносвіт

«РОССИЯ и «централ партнершип» представляют: Красивая, богатая, любимая НАША земля. Здесь живет свобода, здесь живет братство, здесь живет настоящая любовь. Очень скоро враги придут на нашу землю. Кровь, горе, рабство. Но есть еще великие воины — отважные, непобедимые.»

З трейлера фільму «Тарас Бульба» для російського ринку

Російська кіномашина не могла залишити без відповіді два потужні польські фільми, що деконструюють імперську ідею — «Вогнем і Мечем» і «Катинь». Основою для відповіді «чемберлену» обрано антипольський і антикатолицький, антизахідний пафос гоголівського «Тараса Бульби« в варіанті його останніх процензурованих царатом редакцій.

Дивує те, що в сусідському агітпропі згодився грати Богдан Ступка, людина знана і шанована в Україні. Його талант, видно, і має виступити тим ключиком, котрим в серця українців має увійти «русский царь». Другим ключиком для пострадянського українця повинен виступити «д’Артаньян» Боярський. 

Люди досі вірять в кіно. Прямим доказом тому є те, як уявляють собі другу світову ті, хто там ніколи не був. Ті, хто не знає, як загинули їхні діди, але вірять, що це було так, як в радянському агітпропі. Кіновіра впливає на людей сильніше, ніж підручники з історії.

Першочергова аудиторія фільму — росіяни, котрих вже давненько (і досить успішно) переконують в неіснуванні чи несамодостатності України. Проте і серед українських громадян цей фільм повинен принести свої плоди.

Геополітичне

«Ну что, сынку, помогли тебе твои ляхи?»

Микола Гоголь, “Тарас Бульба”

Очевидно, антипольський (а ширше – антизахідний і антиєвропейський) настрій фільму сильно резонує з сучасною російською міжнародною політикою. Він емоційно позиціонує найближчого українського сусіда – Польщу – як ворога, дозволяє сфокусувати на ній увесь негатив минулих стосунків, замість того, щоб вести до примирення, подразнює старі рани.

Емоційне враження у глядачів залишається на довший час – відтак, є на чому будувати антиєвропейські ідеологічні конструкції.
Інше завдання цього фільму – вписати запорізьких козаків в контекст російського донського чи сибірського “казачества”, зробити їх частиною історії Росії. Так, начебто не було ні походів Сагайдачного під Москву, ні Конотопу, ні гетьманської держави, ні Пилипа Орлика, ні подальшого знищення царатом козацтва в Україні.
Можна й далі продовжити кінофантазію – ще дійде до того, що січові стрільці і вояки УПА боролися за єдину і неділиму Російську імперію, бо так в кіно показували…
Як видно, шизофренічне поєднання апологетики козацтва, і водночас – його майбутніх нищителів, правителів імперії, цілком не шкодить загальній імперській справі.
Головна мета імперії – не стільки підперти себе ще одним стовпом слави, скільки відібрати героїв у своїх ворогів, поглинути їхні символи або як мінімум надати їм подвійного трактування. Це – чисте дискурсивне рейдерство, тільки тут захоплюється не металургійний комбінат, а пам’ять спільноти. Далі ж система відтворює сама себе в мізках, вписуючись в словник людини, освячуючись поколіннями – і це сильніше за будь-яку газову чи навіть військову залежність.
Втім, пропаганді не вперше обґрунтовувати абсурдні речі, розширюючи потенційну зону захоплення.

Наше

“Я утверждаю, что мы – один народ. Отличаемся ли мы друг от друга? Как кубанские казаки несколько отличаются от жителей, скажем, Новосибирска, так и украинцы отличаются от нас. Я имею в виду восточных украинцев, потому что между ними и западными – разница колоссальная. Вот где на самом деле граница проходит. Западная Украина никакого отношения к нам не имела, не имеет и иметь не будет. Это – другой народ, у него другой менталитет, не хуже и не лучше. Львов никогда не станет русским городом, а Киев – между Донбассом и Одессой: куда ж он денется?”

Володимир Бортко, Коммерсантъ-“Weekend”

Хто дає право громадянину Бортку ділити українців на “правильних” і “неправильних”? Чим його слова – не заклик до розколу України, чим вони – не приховане пропагування громадянської війни?

У чому ж сіль такого підходу? За Бортком, подібні – значить майже однакові, значить – УКРАЇНЦІВ НЕМАЄ, є тільки трошки інакші росіяни. Поки що неможливо сказати, що православні браття-болгари чи серби – один народ з росіянами (тільки турками-німцями зіпсутий), а от про українців таке говорити, виявляється, можна.
Бортко веде себе як типовий імперець, як той же ж Дугін чи Затулін, котрі так само вважають, що Західна Україна ніяк і ніколи не ввійде в склад Російської імперії. Галичани від інших (“східних”) українців відрізняються тільки одним – вони більшою мірою, аніж жителі інших регіонів України, не сумніваються в самобутності українського народу, в необхідності і неуникності української незалежності. От тим вони Борткові і не підходять – їх поглинути і розчинити в імперії уже неможливо.
Проблема Бортка насправді ширша – це проблема багатьох українців, котрі проживають в Росії, і котрі не готові до того, що вони – національна меншина в іншій країні, що їхня батьківщина – уже за кордоном, а вони є такими ж емігрантами, як, наприклад, українці Канади чи Аргентини.

Тому такий страх втрати себе попадає в резонанс з Бортковою лінією: навіщо нас відокремлювати від нашої Батьківщини-України? Ми ж такі самі, як росіяни, то ж навіщо нас в еміграцію, окремо від України – і чому Україна має бути окремо від нас, себто від Росії?

Є тут ще і інше: велика частина Російської імперії була будована саме українцями, котрі відмовлялися від свого краю, щоб служити Імперії. Саме московський митрополит Стефан Яворський, професор Києво-Могилянської академії, галичанин з уродження, прорікав анафему Мазепі з амвона Успенського собору в Москві. Спокуса “порулити” в імперії, за неясної, а то й зовсім безнадійної української ситуації, вела в чужу лижню.

Насамкінець

А этот милый человек был раньше добрым псом.

Владімір Висоцкий

Павло Тичина, поет-новатор, поет-модерніст, в часі сталінських репресій став просто одним з рупорів агітпропу. Нам варто так само сприймати і Гоголя, і Бортка – як українців, котрі в певний момент, під тиском зовнішніх сил чи з власної охоти, пішли служити чужим імперіям на шкоду українським інтересам.
Спроба з українських козаків зліпити великих патріотів Росії нагадує спробу професора Преображенського створити людину з собаки Шаріка. Історичний симулякр-“Франкенштейн”, неакуратно вписаний в імперську ідеологію, сам скоро почне викидати своїх творців-недоросіян на смітник історії.
Поглинання українців через “однаковість” – це нове слово в “братерській” російській риториці. Втім, всі “братерські слов’янські держави” розпадалися – чи мирно, як Чехія з Словаччиною, чи трагічно, як Сербія з Хорватією і Македонією. Може, досить пхати брати-народи в комунальну квартиру імперії, пане Бортко?