Дослідники вивчали покоління, яке виросло на тіктоку й інстаграмі. Результати пояснюють, чому молодим людям дедалі важче повірити в реальну присутність Бога, і пропонують, що з цим можна зробити.
Якщо для батьків важлива віра їхніх дітей-підлітків, вони зазвичай визнають, коли хтось використав вагомі аргументи: якась важлива людина у школі сказала, що Різдво насправді є святом Непереможного Сонця (Sol Invictus); ютубер, який «перевіряє факти», висміяв Церкву; друзі не відвідують заняття з релігійної освіти, бо «католицизм не дозволяє жінкам носити прикраси». Тим часом дослідження, опубліковані в таких журналах, як «Перспективи психологічної науки» та «PLOS One», а також у звітах ЮНІСЕФ та ОЕСР, свідчать про набагато тривожніше явище. Перш ніж молода людина відкине Бога, вона часто втрачає щось набагато фундаментальніше: віру в те, що об’єктивна істина взагалі існує.
А без віри в правду неможливо повірити в Істину.
Істина, яку визначають уподобайками
Кілька років дослідники вивчали, як саме підлітки вирішують, що є і що не є правдою. Результати дивовижно узгоджуються. Дослідження Анспаха й Карлсона «У що вірити?» виявило, що користувачі соцмереж оцінюють достовірність інформації не за її джерелом чи змістом, а за соціальними сигналами: кількістю поширень, тоном коментарів і популярністю. Простіше кажучи, правдою є те, що вподобала достатня кількість людей.
Крім того, є інформаційні бульбашки. Алгоритми пропонують молодим людям лише контент, який узгоджується з їхніми думками, а голоси незгодних систематично замовчуються. У такому середовищі підлітки засвоюють, що мірою правди є інтенсивністю емоцій та згода групи, а не докази чи міркування. Дослідники з Мічиганського державного університету підсумували це твердим висновком: ті, хто надмірно користується соцмережами, значно частіше вірять фейковим новинам.
Замість совісті — лічильник лайків
Друга група досліджень стосується моралі. Дослідження морального розвитку підлітків у соцмережах показують, що молоді люди сьогодні вирішують етичні дилеми під тиском аудиторії. Вони запитують не про те, «чи це правильно», а про те, «як відреагують інші». Точка відліку зміщується з принципів на групові реакції. Звіт британського аналітичного центру Demos «Моральна мережа» показав чітко: що ризикованіша онлайн-поведінка — то слабші моральна чутливість і почуття відповідальності.
А кому молодь іще довіряє? Сюрприз
Всупереч гаданому, молодь не перетворилась на повних циніків. Дослідження ЮНІСЕФ-Геллапа виявило цікавий парадокс: хоча соцмережі стали їхнім основним джерелом інформації — лише близько 17% молодих людей 15-24 років заявляють, що довіряють їм. Найбільше довіряють лікарям і вченим. Польське дослідження (Інститут інтегрованої профілактики) показує, що у важливих питаннях молодь надалі вважає провідниками своїх близьких: матір, батька чи бабусю.
Це важлива підказка. Молодь не відкинула авторитетів як таких — вона відкинула авторитети, яких сприймає як егоїстичних та упереджених. Молодь кожного покоління продовжує шукаюти когось надійного. Питання в тому, чи у Церкві, вдома, в школі вони знайдуть таких свідків — чи просто тих, хто поширює банальщину.
Чому це підриває віру в Бога
І тут, власне, суть справи. Віра в Бога, який реально існує, незалежно від наших почуттів, присутній у Євхаристії, — спирається на три стовпи: що об’єктивна істина є; що надійні авторитети є; і що реальність не закінчується побаченим на екрані.
Віртуальний світ підриває всі три опори одночасно. Якщо істина є результатом голосування, авторитет — питанням охоплення аудиторії, а реальність — персоналізованим потоком контенту, тоді ствердження «Бог існує» стає незрозумілим для молодої людини ще до того, як вона зможе його відкинути. Це не войовничий атеїзм, а розмивання самого ґрунту, на якому віра могла би зростати.
Добра новина: це можна змінити
Однак згадані дослідження також дають надію. Наприклад, семінари з логіки, розпізнавання помилок, маніпуляцій та критичного аналізу контенту допомагають виявити, що факти — реальні, й не все є питанням поглядів. Здатність відрізняти правду від брехні можна тренувати — як м’яз.
Що це означає на практиці для батьків і катехитів? Три речі. По‑перше: розмови про віру сьогодні починаються знизу — з питання, чи істина взагалі є. Варто запитувати дітей не лише «у що ви вірите?», але й «звідки ви знаєте, що це правда?»
По-друге: молодь довіряє свідкам — автентичність і чесність дорослих, тобто узгодженість життя з тим, що проповідується, для них вирішальна.
По-третє: досвід реального світу — спільноти, тиші, літургії — це природна протиотрута від віртуальної розмитості. Молодь тягнеться до того, що неможливо переживати в онлайн-світі: саме тому аскетизм, літургію, яка вимагає зосередженості, серйозне ставлення до складних питань, висування вимог до себе молоді люди сприймають як щось справжнє і привабливе.
Переклад CREDO за: Богна Бялецька, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
