Новини

Даміан де Вестер – перший гавайський святий

03 Листопада 2009, 08:46 2213
Даміан

На Гаваях відбулися урочистості з нагоди канонізації першого місцевого католицького святого. Міжконфесійна Служба на честь Даміана де Вестера, якого вважають покровителем прокажених та інших невиліковно хворих, відбулась в Гонолулу 1 листопада.

Папа Римський урочисто проголосив Даміана Де Вестера святим 11 жовтня 2009року.

На Месу в кафедральному соборі Пресвятої Богородиці в Гонолулу зібрался понад 1200 осіб. Через брак місця у храмі багатьом з них довелося спостерігати за службою за допомогою встановлених на вулиці телевізійних моніторів.

Після цього урочиста процесія доставила п’яткову кістку святого Даміана, яка шанується як церковна реліквія, до палацу Іолані – колишню резиденцію гавайських монархів.

Даміан де Вестер, уродженець Бельгії, був направлений з місією на Гаваї в 1865 році, а в 1873 році влаштувався в колонії прокажених на острові Молокаї, де зайнявся проповіддю Євангелія і доглядом за хворими.

На цьому острові ніколи раніше не жила біла людина. Лише зрідка лікар відвідував хворих. Він оглядав їх, піднімаючи одяг кінцем тростини, а ліки лишав за порогом лікарні. Були там і протестантські пастори, які проповідували здалеку, стоячи на терасі. Вони не дозволяли до себе торкатись. Гавайці не сприймали їх проповідь: вони бачили в них лише білих, очі яких були наповнені жахом від одного тільки вигляду прокажених. Але і серед самих хворих солідарність і інтерес був замкнутий лише на власних рідних, всіх інших вони вважали ворогами.

Колонія-лепрозорій був справжнім пеклом – не тільки через те, що тут відбувалося з тілом, яке спотворювали виразки, а й через те, що відбувалося з душею і з усім соціальним життям. Лепра руйнувала фізично і психологічно. У селі не вистачало води, всюди був бруд і запустіння, кожен був готовий напасти на іншого при найменшій провокації і віддаватись низьким інстинктам. Колонія трималася, за великим рахунком, на одному-єдиному принципі: «Тут немає ніякого закону».

Отець Даміан приплив на острів з Бревіарієм і розп’яттям у руках. Перші тижні він ночував під деревом і їв на камені. Він добровільно вирішив повністю зануритися в цей світ розкладу. Найбільше його мучив сморід, особливо коли хворі підходили близько. Щоб якось позбутися задушливого запаху, отець Даміан став курити трубку. Він одразу ж зрозумів, що хворі ні за що не приймуть його, якщо він буде від них тікати і уникати контактів. Його зовсім не турбувало, що сам він може заразитися. Всю свою місію він довірив Господу, Пресвятій Діві і святому Йосипові.

Настоятелі постійно нагадували йому в листах, щоб він остерігався зараження, але він розумів: нема чого приїжджати на Молокаї, якщо залишаєшся «хаоле», «білим», одним з тих, хто відмовляється доторкатися до прокажених. А для священика нелегко було уникнути дотиків: адже він повинен був давати Причастя, перев’язувати потворні виразки та щоденно контактувати з прокаженими.

Даміан

Але отець Даміано чинив так не тільки для того, щоб не ранити почуття гавайців. Він завжди говорив, що Церква – це Тіло Христове, і всі її Таїнства і діяння – це знак фізичного, рятівного контакту між людяністю Христа та нашим стражденним людством. І якщо для самих гавайців дотик був питанням культури, то для отця Даміана він був питанням віри. За столом він їв із загальної тарілки, разом з прокаженими; пив з чашок, які йому подавали, грав з дітьми, які постійно залазили на коліна до «доброго гіганта», як його називали.

Весь сенс місії отця Даміана полягав у підготовці до смерті. Не могло бути інакше – адже при відсутності лікування смерть була неминучою. Тому педагогіка, яку місіонери могли застосовувати в інших місцях, тут не мала сенсу. Зазвичай місіонери навчали добре жити, щоб добре померти. На Молокаї ж все було навпаки: треба було навчити добре померти, щоб люди могли добре жити – тобто, знайти зміст, гідність і навіть радість у своїй подобі життя, в залишках існування, таких же жалюгідних, як і залишки тіла.

Смерть, таким чином, була «передмовою» до всього Євангелія, і від неї залежало все інше. Отець Даміан усвідомлював, що і його коли-небудь торкнеться така ж смерть, адже він не хотів і не міг бути простим спостерігачем. Отець Даміан почав «святкувати смерть», наділяючи її людською гідністю. До його приїзду тіла небіжчиків просто кидали на вулиці, або їх віддавали на корм свиням. Тому будівництво кладовища було важливим кроком для того, щоб смерть стала гідною. Крім кладовища, отець Даміан заснував «Похоронне братство»: його члени готували дерев’яні труни і з молитвою супроводжували померлого на кладовище під звуки музичних інструментів.

Крім похоронного братства, місіонер створив і Братство Священного Дитинства для безпритульних, Братство Св. Йосипа для відвідування хворих вдома і Братство Пресвятої Діви для виховання дівчат. Він організував соціальне життя села, засноване на вірі. Все це дозволило докорінно поліпшити санітарну обстановку на острові і так піклуватися про хворих, як ніхто собі раніше цього не уявляв. Одного разу Комісія з гігієни запропонувала оплачувати його працю, але він відповів, що ні на хвилину не залишився б на острові за гроші, але охоче буде жити тут з любові до Бога.

Активна діяльність отця Даміана викликала неприйняття як протестантів, які намагалися очорнити його особу, так і самих його побратимів. Настоятелі монастиря були обурені галасом, що піднявся у пресі, яка прославляла справу бельгійського місіонера. У 1874 році сталося диво – делегація протестантів побачила урочисту ходу на свято Тіла Христа. Вони були настільки вражені, що двадцять з них попросили про Хрещення в Католицькій Церкві.

Одного разу, повернувшись додому ввечері, отець Даміан занурив ноги у миску з гарячою водою і раптом побачив, що шкіра почервоніла і здулися пухирі. Торкнувшись рукою води, він зрозумів, що опустив ноги в окріп і не помітив цього. Нижні кінцівки втратили чутливість – він заразився лепрою. «Хай буде воля Твоя!» – Так завершував отець Даміан свого листа настоятелю, у якому повідомляв про хворобу. Настоятель порадив не залишати острів … Після шістнадцяти років серед прокажених, у віці 49 років, в понеділок Великодня отець Даміан де Вестер святкував свій Великдень на Небесах.

В одному із записів у роки хвороби отець Даміан звертався до самого себе: «Молись про набуття духу смиренності, щоб хотіти презирства. Якщо тебе висміюють, радій. Не треба обманювати себе похвалою людською, ми не повинні бути задоволені собою, але дякувати тим, від кого маємо скорботи, хто нас зневажає. Потрібно молитися Богові за них. Для цього, крім благодаті, потрібне велике самозречення і постійна жертовність, завдяки якій ми перемінюємося в Розп’ятого Христа».

За матеріалами: Agnuz

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

святі

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: