Друга проповідь отця Канталамеси на Адвент
Священик повинен являти «світу пахощі Бога»: такий образ використовував проповідник Папського дому отець Раньєрі Канталамеса, щоб пояснити головну думку своєї другої проповіді на Адвент, яку він виголосив у присутності Папи і членів Римської Курії. Підкресливши сакральність священицького помазання, проповідник викрив невірність пресвітерів, які, вводячи народ у спокусу, ведуть себе так, що люди відкидають Христа.
Отець Канталамеса, використовуючи, як завжди, сильні вирази, поставив перед слухачами питання: чи можуть «пахощі» Бога перетворитися на «сморід»? І сам відповів: так, у тому випадку, якщо людина, покликана благодаттю або служінням поширювати ці пахощі, тобто, священик, чинить у дусі «сухого інтелектуалізму» або, що ще гірше, веде себе аморально. Все це заважає поширюватися ті пахощі, і їх місце займає сморід. Цю яскраву метафору священик-капуцин вжив, щоб підкреслити роль священиків як «служителів Духа», за визначенням святого апостола Павла. Подібно до Христа, священик «помазаний» Богом, і це помазання має відображатися в конкретному, повсякденному житті священнослужителя.
«Бути помазаником означає мати Святого Духа «нерозлучним товаришем» на життєвому шляху, все робити «у Святому Дусі», в Його присутності, під Його керівництвом». І все це зовні виявляється в м’якості, лагідності, спокої і мирі, а іноді – в авторитетності. Такому стану властиве «внутрішнє світло», що полегшує священику його служіння – те ж саме, що «форма» для спортсмена або натхнення для поета.
Таким чином, Таїнство священства наділяє реальною внутрішньою силою, продовжив отець Канталамеса. Однак, існує ризик, загальний для всіх Таїнств: «зупинятися на ритуальному і канонічному аспекті свячень, на їх дійсності і легітимності, і не приділяти належної уваги … духовним наслідків, благодаті Таїнства, в даному випадку плодам помазання в житті пресвітера». Таїнство наділяє правом здійснювати деякі священнодійства – очолювати, проповідувати, повчати; можна сказати, що воно дає авторизацію для деяких дій, однак, це не гарантує беззаперечний авторитет у їх здійсненні; воно забезпечує апостольську спадкоємність, але не дає неодмінно апостольського успіху».
Що ж потрібно робити священикові, щоб прийняти дар Святого Духа? «Перш за все молитися», – стверджує проповідник, посилаючись на обітницю Ісуса: «Небесний Отець подасть Духа Святого, тим, хто проситиме в Нього». Потім, потрібно розбити свою алебастрову посудину, як це зробила грішниця в будинку в Симона. Ця посудина – наше «я», яке нерідко являє собою бездушний інтелектуалізм. Розбити його значить зректися себе та віддати Богу кермо нашого життя. «Бог не може дати нам Свого Духа, якщо ми не віддамо себе цілком Йому».
Не завжди, сказав далі отець Канталамеса, священику вдається осягнути всю глибину і значення помазання, і користуватися цим «ресурсом». У цьому випадку дар, отриманий в Таїнстві, подібний до флакону з парфумами. Його можна тримати в кишені або стискати в руці скільки завгодно, але якщо флакон закритий, то і парфумів начебто немає, вони не будуть пахнути. Крім того, священик – пахощі Христові у світі – тримає свій скарб у глиняному посуді, як говорив апостол Павло. І це всім нам добре відомо з сумних подій останнього періоду, додав отець Канталамеса.
На закінчення він підкреслив, що є безліч священиків, невідомих світу, які поширюють навколо себе пахощі Христа і Його Євангелія. І в кінці процитував отця Лакордера, відомого проповідника XIX століття, згідно з яким, ідеальний пресвітер повинен «жити в світі, зовсім не бажаючи його задоволень; бути членом кожної родини, не належачи до жодної з них; розділяти будь-які страждання, зберігати будь-яку таємницю і зцілювати будь-які рани, кожен день йти від людей до Бога, передаючи Йому їх побожність і молитви, і повертатися від Бога до людей, щоб принести їм Його прощення і надію; мати сталеве серце цнотливості і плотське серце милосердя ».
За матеріалами: Радио «Ватикан»
фінансово.
Щиро дякуємо!
