Політичний стереотип уявлень про Автономну республіку Крим вельми поширений: «Російськомовне населення, тотальні проросійські та антизахідні настрої, масова підтримка Партії регіонів і комуністів…» Насправді ж справи виглядають, як мінімум, не зовсім так. Додам: говорячи про Крим, я не згадую Севастополь – стосовно цього міста республіканського підпорядкування потрібна інша розмова: там також усе далеко не однозначно, але на свій лад.
За переписом населення 2001 р. росіян на півострові налічувалося трохи більше половини; чверть населення Криму становили етнічні українці, а 12% – кримські татари. Остання з цих груп за минулі 8 років значно збільшилась: як за рахунок міграції, так і, насамперед, за рахунок народжуваності. Кримськотатарські родини до комуністів не тяжіють. І до інших партій, що агітують «за Росію й ефективного менеджера Сталіна», – також.
Проте світогляд залежить не так від національності, як від історії. Значна частина кримчан, незалежно від крові, історію свого півострова любить, цінує і знає як мінімум на 2500 років назад у минуле. З часів заснування Херсонесу Крим був казаном, де варилися і сплавлялися в одне багато народів. І традиції давніх греків, генуезців, германських племен, мусульман не були витіснені пануванням, не тривалішим за якихось 200 років російської культури. І Росія, й країни Заходу (якщо хочете, «члени НАТО»), і східна цивілізація – для кримчанина є «землями, звідкіля прийшли пращури».
Силою цього й політичні симпатії кримчан зовсім не монохромія, а різнобарвна палітра. У листопаді-грудні 2004 р. на центральній площі Сімферополя поруч розташовувалися два «майдани»: більший – «біло-блакитний», менший (хоча також немаленький) – «помаранчевий».
Одного з тих днів я прийшов у каплицю до сповіді. Чекаючи на свою чергу, сидів поруч із юнаком, у якого на шиї було кашне з символікою «регіонів»; у мене на куртці красувався «помаранчевий» бант. Ми спокійно кивнули один одному, вітаючись: пристрасті залишилися на площі, тут ми були братами…
Відтоді кількість «кольорів» на кримській політичній мапі лише збільшилася. 10 зі 100 депутатських місць у парламенті автономії належить БЮТу. І це досить помітно. Зараз прибічники Юлії Тимошенко активно працюють із кримськими татарами, які дотепер переважно підтримували В.Ющенка. А, як відомо, активності БЮТу не позичати…
Періодично робить спроби працювати з цим непростим «електоратом» і Партія регіонів. Але їй – за всієї «імперської риторики», яку вона використовує в Криму – це складно робити. Особливо зараз, коли кримські «регіонали» та їхні прихильники де-факто розкололися на два непримиренні табори. Крим на виборах може стати неприємним сюрпризом для лідера «регіоналів»…
При всій боротьбі за симпатії та голоси «кримських татар» жодна з політичних сил не розігрує «ісламську карту», апелюючи до громадянської самосвідомості корінних кримчан, а не до їхнього віросповідання. Навіть гостре нині питання про будівництво мечеті у Сімферополі, яке (будівництво) кримська влада спочатку дозволила, а потім почала ставити всілякі перепони, – обґрунтовується правом власності, а не ідеологічними або релігійними установками чи лозунгами. Схоже, численні уроки останніх років, що популізм стосовно ісламу подібний до підпалу в пороховому погребі, були добре засвоєні українськими політиками.
Поступово набирає ваги нечисленна кількість кримських послідовників правих поглядів: від консервативно-традиційних до «ультра». Кримські націоналісти переважно розмовляють російською мовою – але це не заважає їм любити Україну як державу, як поєднання різних культур. І «праві марші», які зазвичай викликають сильну протидію і виявляються зірваними в інших східних обласних центрах – Донецьку, Луганську, Запоріжжі, – у Сімферополі все ж таки періодично відбуваються.
Показовим може бути очікуваний на кінець грудня передвиборчий візит лідера «Свободи» Олега Тягнибока. За кількістю учасників зустрічей та мітингів з його участю можна буде зробити висновки про численність та активність правих у автономії.
Досьогодні «червоно-проросійську» більшість на виборах у Криму (і не лише тут) забезпечували люди, котрі пишалися тим, що вони «народжені в СРСР». Більшість із них – літні люди. Наступного року вперше голосуватиме велика кількість молодих людей, ровесників незалежної України. Їхні переконання здатні значно змінити традиційні уявлення про «розподіл» політичних преференцій того чи того регіону. І Криму також. Тож найближчі місяці обіцяють бути цікавими…
фінансово.
Щиро дякуємо!
