Питання: в Інтернеті є безліч матеріалів, які, як виглядає, порушують авторські права: зняті в кінотеатрах фільми, завантажені без дозволу книги тощо. У країні, де я живу (Південна Корея), це не вважається порушенням закону, але чи це гріх? Чи може це бути смертним гріхом? Я дуже скрупульозний, і щоразу, користуючись такими ресурсами, я хвилююся, що вчиняю аморально.
Відповідь: якщо припустити, що вміст матеріалу, який ви переглядаєте, не містить порнографії абощо, тоді ніщо не вказує, що його перегляд сам собою є тяжким гріхом.
Для вчинення смертного гріха необхідні три умови.
По-перше, дія, яку ви вчиняєте, має стосуватися серйозної матерії. Коли ми говоримо про сутність дії, ми маємо на увазі ступінь її неправильності. Якщо дія неправильна, але її можна вважати не серйозним, а лише незначним порушенням людського добра і наших стосунків з Богом, це вважається легкою матерією. Але якщо дія є тяжким порушенням милосердя, чимось, що серйозно шкодить людському благу, тоді вона стосується важкої матерії. Як приклад таких гріхів Катехизм Католицької Церкви наводить вбивство і перелюб.
Читайте також: Як зрозуміти, що скоїв важкий гріх? Три умови
Цікаво, що Катехизм також згадує крадіжку. Але, хоча в тексті цього не сказано, католицька традиція визнає, що не кожен акт захоплення майна проти волі його власника вважається тяжким гріхом.
Вкрасти виноград з фруктового кіоску або відібрати у когось цукерку — це, зазвичай, незначні порушення благополуччя іншої людини. Головне, про що слід пам’ятати, це про те, що тяжкий гріх передбачає серйозну шкоду людському благу або обов’язкам, які людина має перед Богом.
Друга умова для смертного гріха — це повне усвідомлення. Ви повинні знати або серйозно підозрювати на момент вибору, що те, що ви робите, є тяжким злочином. Щоб скоїти смертний гріх, недостатньо дізнатися, що вчинене вами було тяжким злодіянням вже після того, як воно сталося. Ви повинні знати про неправильність дії на момент вибору.
Третя умова — це повна згода, тобто ви повинні абсолютно добровільно вирішити вчинити протиправну дію. Це означає, що ви мали достатній контроль над своїми можливостями на момент вибору, щоб вирішити не вчиняти дії, але все одно вирішити її вчинити.
Відсутність серйозних обставин
Здається очевидним, що описані вами дії не належать до серйозної матерії. Хоча певні види медіапіратства можуть бути серйозним гріхом, якщо вони суттєво шкодять власникам авторських прав, це не те, що ви описуєте. Ви дивитеся трансляції з легальних платформ. Хоча матеріал, який ви переглядаєте на цих платформах, завантажений незаконно, ви не берете прямої участі в цих незаконних діях.
Читайте також: Гріхи смертельні й повсякденні — як відрізнити
У більшості країн, включно з Південною Кореєю, простий перегляд такого контенту з легальних сайтів — без його завантаження чи розповсюдження — зазвичай не вважається незаконним. Якщо закон не вважає перегляд таких матеріалів незаконним, то можна зробити висновок, що спільнота не вважає це серйозним порушенням прав правовласників. Хоча перегляд таких матеріалів для задоволення опосередковано підтримує серйозніші форми піратства, я не бачу, як сам перегляд матеріалів може завдати серйозної шкоди творцям медіа. А враховуючи, що ці дії є законними, я сумніваюся, що самі собою вони належать навіть до легкої матерії.
Суб’єктивне виконання умов смертного гріха
З огляду на все це, я хотів би порушити делікатне питання про те, як умови смертного гріха можуть застосовуватися до того, хто страждає на скрупульозність. Я не знаю, чи стосується вас наступне. Але я викладаю це на ваш розсуд і на розсуд вашого сповідника.
Навіть коли те, що робить людина, об’єктивно не є серйозною справою, якщо вона має достатній самоконтроль, щоб робити моральні судження і слідувати їм, і при цьому справді вірить, що її вчинок є смертельно гріховним, але вільно вирішує це зробити, ця людина суб’єктивно виконала умови смертного гріха. Це відбувається тому, що вона діє всупереч своїй совісті, яка підказує їй, що те, що вона робить, є злом.
Читайте також: Скрупульозність у духовності. Що робити?
Католицька моральна традиція (наслідуючи Тому Аквінського) вчить, що діяти всупереч власному сумлінню — навіть якщо сумління помилкове — є гріховним. Коли людина так робить, вона діє всупереч власному останньому і найкращому судженню про те, чи є вчинок добрим, а чи злим.
Людина може помилково вважати, що її намір є злом. Але якщо вона продовжує діяти, вона робить те, що вважає злом. Вона діє всупереч тому, що їй підказує власний розум. Це, за визначенням, є злодіянням. Її суб’єктивне переконання, що вона обирає щось серйозно неправильне, відповідає вимогам достатнього усвідомлення та вільної згоди. Така людина повинна піти на сповідь.
Скрупульозність може погіршити судження
Як я вже сказав, людина повинна мати достатній самоконтроль над своїми здібностями. У нас є підстави вважати, що сильна скрупульозність може перешкоджати такому контролю.
Більшість фахівців з психічного здоров’я вважають надмірну скрупульозність психічним розладом, формою обсесивно-компульсивного розладу. Нав’язливі та небажані думки створюють почуття провини й страху та заважають повсякденному функціонуванню. Це погіршує судження людей, що може включати їхню здатність досягати достатнього усвідомлення та вільної згоди, і в цьому випадку скрупульозна людина не несе повної відповідальності за дії, скоєні під примусом своєї скрупульозності.
Читайте також: «Я висповідався, але почуваюся винним». Що робити?
Справді, скрупульозність може погіршити судження про серйозність вчинку, даючи людині підстави сумніватися в правильності її висновку про те, що певний вчинок пов’язаний з серйозною матерією. Це особливо актуально, якщо вчинок нагадує інші, які людина через свою скрупульозність раніше хибно оцінювала як серйозні. У таких випадках є вагомі підстави сумніватися в тому, що його останнім і найкращим рішенням справді було вважати вчинок серйозною матерією.
Католикам, які страждають на скрупульозність, варто звернутися по допомогу до компетентного католицького терапевта. Вони також повинні бути відвертими зі своїми сповідниками щодо своєї боротьби з надмірним страхом гріха та конкретних видів поведінки, які вони вважають тяжко гріховними.
Поради щодо боротьби з нечистим сумлінням
Є кілька речей, які хороший сповідник повинен повідомити каянику, який страждає через нечисте сумління:
- Він має терпляче пояснювати, що таке совість, стверджувати її першість у діях, а потім радити каяникові ніколи не діяти всупереч їй.
- Він також повинен пояснити концепцію смертного гріха, особливо зосереджуючись на розумінні каяником концепції тяжкої матерії.
- Він має наголосити, що кожна людина має серйозну моральну відповідальність формувати свою совість, а потім допомагати каянику правильно формувати свою совість, особливо щодо характеру дій, через які каянник страждає від нечистого сумління. Це означає вирішити, чи є дана поведінка легким чи тяжким гріхом.
- Він повинен порадити каянику вжити корисних заходів — можливо, звернутися по професійну допомогу для вирішення проблеми нечистого сумління.
- Він також має порадити, якщо можливо, довіритися керівництву надійного духовного наставника, а потім надавати перевагу керівництву його наставника — принаймні поки справи не покращаться — над власними ненадійними, тривожними судженнями. Він може навіть порадити сумлінному каянику припинити сповідуватися у сумнівних гріхах, доки його сумніви не розвіються, і він не стане впевненим, що має справу з серйозною матерією.
Мета така ж, як і для кожного католика: мати здорову, добре сформовану совість, яка може скеровувати дії до того, що є справді людським добром.
Для сумлінної людини це означатиме, окрім формування доброго сумління, зосередження на Божому милосерді, а не зациклення на можливій провині; бо навіть якщо каяник відповідає умовам смертного гріха, відпущення гріхів у сповіді прощає всі гріхи та знімає будь-яку провину.
Переклад CREDO за: Е.Крістіан Брюґґер, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
