Pепродукція картини К.Ф.Богаєвського «Генуезька фортеця в Судаку», 1907 р.
1204 р. курними шляхами Європи поверталися додому хрестоносці. Четвертий хрестовий похід завершився захопленням Константинополя. Венеціанці дістали вільний вихід у Чорне море. Генуезці не змирилися з цим та уклали договір з Нікейською імперією – грецькою державою Малої Азії, що прагнула відновлення Візантійської імперії. Договір між Нікеєю і Генуєю датований березнем 1261 р., а в липні цього ж року грецькі війська взяли Константинополь. Так почалася генуезька колонізація Причорномор’я.
Першою колонією стала Кафа (антична Феодосія). Генуезці придбали 1357 р. Чембало (сучасна Балаклава), 1365 р. – Солдайю (Судак), витіснивши звідти венеціанців. Виникли нові колонії: Воспоро (на території сучасної Керчі), Джинестра (Одеса). І хоча на колонії не раз нападали хани, генуезці підтримували з Золотою Ордою дипломатичні й торговельні відносини, а 1380 р. генуезька піхота взяла участь у Куликовській битві на боці Мамая. Щоправда, після того, як військо Мамая зазнало нищівної поразки на Куликовому полі, хан Тохтамиш повернув генуезцям 18 прилеглих до Солдайї поселень, а також прибережну смугу від Чембало до Лусти (Алушти). На цій території генуезцями було сформоване так зване Капітанство Готія.
Минає сторіччя. Золота Орда остаточно занепадає і починає розвалюватися. Генуезці перестають вважати себе васалами татар. Їхніми новими супротивниками стають князівство Феодоро, що претендує на прибережну Готію і Чембало, а також нащадок Чингізхана Хаджи-Гірей, який прагне створити в Криму незалежну від Золотої Орди державу.
1433 року грецьке населення Чембало збунтувалося проти колоніальної влади й за допомогою феодоритів змогло захопити фортецю на березі Балаклавської бухти. Боротьба Генуї та Феодоро за Готію тривала з перервами майже всю першу половину XV ст.
Після поразки 1434 р. генуезькі колонії вимушені були сплачувати щорічну данину Кримському ханству, яке очолив Хаджи-Гірей. Незабаром у колоній з’явився ще один смертельний ворог: 1453 р. турки-османи заволоділи Константинополем. Візантійська імперія остаточно припинила існування, а морські шляхи, що пов’язували генуезькі колонії в Чорному морі з метрополією, стали підконтрольні туркам.
Генуезька республіка опинилась перед загрозою втрати усіх своїх чорноморських володінь. Ще й не було коштів на укріплення обороноздатності. Це змусило владу Генуї продати колонії Банку св.Георгія.
У липні 1454 р. біля берегів Кафи з’явилась турецька ескадра, і генуезький консул Криму погодився на виплату щорічної данини султанові. Однак генуезці добре розуміли, що мир з турками – тимчасовий, і готувалися до неминучої боротьби з Османською імперією. Їм вдалося встановити союзні стосунки з сусідами – Кримським ханством і князівством Феодоро. Так, 1471 р. узбережжя Криму зазнало чергового турецького нападу. Але смертельний удар по колоніях був завданий лише після того, як турки підписали примирення з Венецією (1474 р.). 31 травня 1475 р. до Кафи підійшла турецька ескадра. Луснув анти-турецький блок «Кримське ханство – генуезькі колонії – Феодоро». Облога Кафи тривала тиждень. Влада міста повірила обіцянкам турків зберегти життя і майно. Нові господарі міста відібрали майно у генуезців, а їх самих на відіслали до Константинополя.
Солдайя чинила туркам-османам завзятіший опір, ніж Кафа. Після того, як загарбники увірвалися в місто, його нечисленні захисники зачинились у вежі й загинули під час пожежі.
Говорячи про роль генуезців в історії Криму, найчастіше згадують, що генуезці були надзвичайно успішними торгівцями, але забувають, що з генуезцями до колоній прибули християнські місіонери – головно з ордену францисканців. Францисканці провадили місіонерську діяльність серед місцевого тюркомовного населення. Вони зробили переклад Біблії татарською (кипчакською) мовою і склали відому пам’ятку кипчакської мови – Codex Cumanicus, латино-персько-половецький словник. Він відображає розмаїття тогочасних тюркських діалектів.
Тісні зв’язки генуезьких торговельних колоній і точок орденських місіонерів чітко унаочнюються, якщо скласти мапу францисканських місій. Ті й ті знаходяться у вузлових пунктах транзитних шляхів Передньої Азії.
1318 року папа Йоан ХХІІ заснував католицьку Кафську дієцезію на чолі з францисканським кустодом. Далі було створено дієцезії у Воспоро, Херсонесі, Чембало і Солдайї. Про характер зв’язків між генуезькими торговими людьми та орденськими місіонерами можна судити з генуезьких нотаріальних актів і звітів кустодіїв східних вікаріатів і настоятелів монастирів, заснованих францисканцями й домініканцями в Криму. В актах генуезьких нотаріусів у Фамагусті, Пері та Кафі не раз були зафіксовані угоди з монахами францисканського і домініканського орденів. Італійський історик Корнеліо Дассімоні пише про генуезсько-місіонерський альянс так: «Відзначимо, що більша частина вікаріїв та єпископів обох орденів належала до генуезьких родів – що природно, враховуючи досвід і схильність генуезців подорожувати».
фінансово.
Щиро дякуємо!
