В одну мить Польща втратила 96 життів, серед яких – Президент Лех Качинський з дружиною, більшість військової, політичної та релігійної еліти. Численна делегація мала намір взяти участь у заходах з нагоди 70-річчя Катинської трагедії. Трохи історії, яка, як відомо, часто стає заручницею політики.
Катинський розстріл – це масові страти душогубами НКВС польських громадян, переважно полонених офіцерів польської армії. Серед них були не тільки кадрові військові, а й мобілізовані адвокати, журналісти, інженери, вчителі, лікарі, науковці, університетські професори, службовці державного апарату, а також священики. Це була активна, високоосвічена та патріотично налаштована частина польського суспільства, яка б не подарувала віддання вітчизни 1939 р. на поталу двом тоталітарним монстрам. Бійня тривала від початку квітня до середини травня 1940 р. За даними оприлюдненої доповідної записки голови КДБ Шелепіна на ім’я Микити Хрущова від 1959 р., всього було розстріляно 21857 осіб, серед них у Катині – 4421 особа, в Старобільському таборі під Харковом – 3820. В Осташківському таборі (Калінінська обл.) – 6311 осіб і 7305 осіб у таборах і в’язницях Західної України та Західної Білорусі…
Катинь стала синонімом великої та цинічної брехні Москви – як радянської, так певною мірою і пострадянської. Гітлерівці, які знайшли масові поховання на початку 1943 р., звинуватили у розправі НКВС. Після перенесення лінії фронту на захід від Катині у 1943-44 рр. радянська сторона провела своє «розслідування», і завдяки його висновкам перекладали провину за знищення польських офіцерів на німецьких окупантів.
Надзвичайну гостроту це питання зберігає і в сучасній Польщі ще й тому, що табу на його обговорення діяло протягом усіх 40 років комуністичного правління в Польщі. Лише під тиском політичних змін 1990 р. Президент СРСР М.Горбачов, а пізніше 1991р. – Президент Росії Б.Єльцин визнали правду про знищення польських громадян. Польщі було передано 67 томів з наявних 183-х, пояснивши, що решта 115 – це «державна таємниця». Поляки пікетували російське посольство у Варшаві – вони прагнули перепоховання своїх рідних, а для цього потрібне було рішення про реабілітацію. Але Росія так і не спромоглася визнати цей злочин юридично. За президентства Путіна процес реабілітації жертв сталінізму згорнули, що змусило Польщу позиватися у справі про Катинь до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. Зауважу, що, за інформацією «Газети Виборчої», російська відповідь до Суду від 19 березня ц.р. складена у формі ухилянні від конкретної відповіді.
Загинули і кесареві, і Божі
Катинь вже вдруге відіграє фатальну роль не лише в історії Польщі, а й в історії Церкви. В авіакатастрофі загинули Президент Лех Качинський з дружиною, більшість військової, політичної та релігійної еліти.
Леха Качинського, у минулому співорганізатора профспілкового руху “Солідарність”, у Європі вважали неоднозначною фігурою. Та хай би там що, але серед сотень тисяч поляків та іноземців, які годинами стояли у черзі, аби вшанувати пам’ять трагічно загиблого Президента Польщі, були й ті, хто за життя невпинно його критикував. Тепер вони «пригадали», що сором’язливий, старомодно-провінційний та консервативний католик Качинський міг бути уперто-сміливим, вимогливим, аж до абсолютної некорумпованості чесним політиком, який, на відміну від інших політиків-шоуменів, був дуже скромним. Від початку політичної діяльності виступав проти одностатевих шлюбів, абортів та евтаназії. Двічі (2004 та 2005 рр.) забороняв парад геїв, мотивувавши це тим, що пропаганда гомосексуалізму може призвести до зникнення людської раси. Він також вважав, що Католицька Церква має відігравати найважливішу роль у житті польського суспільства.
Він був далекоглядним польським патріотом, носієм культури, яка збереглася всупереч її вихолощенню за фашистської (а згодом і радянської) окупації. Він симпатизував іншим націям, які теж пережили тоталітаризм, зокрема й Україні, і вважав, що всі вони мають підтримувати один одного. Цей підхід він майже встиг втілити в життя – саме завдяки йому Польща отримала назву “адвоката України в Європі”. Тобто все те, що, свідомо чи не свідомо, не бралося до уваги, відтепер всі побачили у новому світлі.
Крім того, у Рік Священства на борту літака Ту-154 загинули: серед католицьких священнослужителів – Тадеуш Плоский, польовий єпископ Війська Польського; капелан Президента Роман Інджейчик, ректор университету Кардинала Стефана Вишинського Ришард Румянек, священики Здіслав Круль, Анджей Квасьник, Ян Осінський, Юзеф Гостомськи і Юзеф Іонець. Крім них загинули Мирон Ходаковський, православний архієпископ Війська Польського, Адам Пільх, пастор-капелан для військовиків протестантів. Всього 10 осіб, які дбали про духовні скарби й добрі взаємини між людьми.
Трагедія: політична гра і знак для світу
Напередодні офіційної зустрічі польського і російського прем’єрів на меморіальних заходах під Смоленськом російські телеканали показали – нещодавно затаврований «як русофобський» – фільм Анджея Вайди «Катинь». Щоправда, зробили це тихенько, без гучних анонсів. Згодом на екранах з’явився Путін, який уперше вшанував пам’ять жертв Катині навколішках – поряд із Туском.
Однак – парадокс: «Катинська трагедія – це злочин Сталіна і ряду його прибічників. Позиція російської держави з цього питання давно сформульована і залишається незмінною», – наголосив Медведєв 18 квітня ц.р. З одного боку, це нормальна, зрозуміла справа; але з огляду на те, як офіційна російська влада береже усе радянське, є інший бік медалі. Від минулого року Путін почав називати Сталіна фігурою суперечливою. Таким чином уся Росія отримала установку, що Сталіна засуджувати не можна. Водночас, щодо катинських подій російські лідери різко негативно висловлюються про Сталіна. Тобто всередині країни у них одна позиція, а поза Росією – абсолютно інша. Це був крок до залагодження історичних суперечностей та спосіб порозумітися чи щось інше?
Катинський злочин став жахливою кульмінацією союзу Третього рейху і СРСР, пакту Молотова-Ріббентропа і нападу на Польщу 17 вересня 1939 р. Не тільки в лісах Катині, але також у Твері, Харкові, в інших місцях страт були вбиті люди, що складали основу нашої державності… Сім’ї вбитих і тисячі жителів довоєнних Кресов були вислані, а їх невимовними муками відзначений шлях польської Голгофи на Сході.
З промови, яку мав виголосити Президент Лех Качінський 10 квітня 2010 р. у Катині
фінансово.
Щиро дякуємо!
