Попєлушко. Свобода в нас

У квітні ц.р. парафіями України мандрував «пересувний кінотеатр», організований Католицьким медіа-центром. Віруючі мали виняткову можливість подивитися стрічку «Попєлушко. Свобода в нас» і поспілкуватися з творцем фільму – режисером Рафалом Вєчинським.

Багато хто в Україні знає о.Єжи Попєлушка – священика, чиє ім’я стало символом спротиву комунізмові. А головне, правильного спротиву. Як казав сам о.Єжи, «я борюся зі злом, а не з жертвами зла». Він не називав імен тогочасних польських діячів і посадовців. Йому йшлося про головне: якщо людина буде вільна від страху і брехні, то комунізм не зможе її підкорити, бо головне, на чому будується влада цієї системи зла, – поступки, які люди чинять брехні, та залякування, в тому числі наслідками цих поступок…

Фільм «Попєлушко. Свобода в нас» – наполовину ігровий, наполовину документальний. Пан Рафал Вєчинський більше знаний саме як режисер-документаліст (він зняв тільки дві ігрові стрічки, з цією включно), він поставив фільм на основі архівних матеріалів і включив у стрічку чимало суто документальних зйомок – із життя Польщі комуністичного періоду, з паломництв Святішого Отця Йоана Павла ІІ. Сама по собі історія життя, служіння і трагічної загибелі о.Єжи достатньо тяжка і тому вражаюча; а підкреслення її достовірності цитуванням документів і архівними зйомками ставить фільм буквально на межу можливостей сприйняття. Жахає не так показана смерть, як сама думка: Господи, невже справді люди могли так жити? Чекати зради – будь-якої миті, з боку будь-кого; миритися з відвертою брехнею і маніпулюванням інформацією; падати під тиском переслідувань, залякувань, які зросли до рівня державної системи… Після перегляду фільму одна з парафіянок згадувала, як у 1970-ті її «переконували» підписати співпрацю з “органами”, тобто стати донощицею, в тому числі на власного чоловіка, який мав друга за кордоном. Як вона сиділа перед «людиною в сірому», зі зболеними грудьми, повними молока, бо нещодавно народила дитину, а її ласкаво – без ніякого примусу, що ви! – умовляли поставити підпис. «Отоді й дитину погодуєте, ми вас відпустимо…» Молоко в неї перегоріло. По сюжету тут не вистачає хіба що балкону, куди на мороз виносили немовля Кетрін Кінн у достославному «Штірліці»…

Після перегляду стрічки виходиш з величезною молитвою в серці. З молитвою, яка переходить у крик: «Боже, будь прославлений, що ці часи вже минули! І нехай вони більше ніколи не повертаються!!!» Нехай навертаються люди всіх цих земель, про які говорила ще 1917 р. Діва Марія у Фатімі, і нехай більше не виходить з Росії шалене зло…

Збір матеріалу зайняв у режисера загалом сім років. Він навіть думав, що минає забагато часу. Але потім виявилося, що все мало свій сенс. У Польщі прем’єра фільму відбулася на 25-річчя смерті о.Єжи. В Україну фільм привезений у рамках відзначення Року Священства, ба більше – саме цього року, 6 червня, очікується беатифікація о.Попєлушка.

З цікавих даних: у фільмі зайняті 250 акторів і 7 тис. статистів, причому серед них – багато тих, хто брав участь у подіях того часу. Найголовнішою особою, вочевидь, є кардинал Юзеф Глемп, який зіграв самого себе, до того ж – чесно і безкомпромісно, у сценах дуже важких розмов з о.Єжи, коли церковна влада намагалася «вгамувати» проблемного священика. До людей, які брали участь у подіях того часу, належить і сам п.Рафал: у 16-річному віці він брав участь як харцер у похороні о.Єжи, був одним з тих 60 тис. поляків, які йшли за труною. «Пам’ятаю, – розповів п.Рафал, – як, ідучи з похорону, роздумував: чи я сам зміг би так? Потім виявилося, що багато людей замислювалися над цим самим питанням… Сьогодні Польща вже 20 років як вільна. Зросло покоління, для якого о.Єжи Попєлушко – вже тільки рядок у підручнику… Я хотів передати свою живу пам’ять про нього, аби о.Єжи не був забутий. Здається, саме тепер свідчення його життя стає особливо важливим. Він боровся не за скасування цензури або за свободу переїздів світом, а за внутрішню свободу людини. Він сам казав – ми взяли його слова з архівних документів, – що можна прощати, але необхідно називати зло на ім’я. Це нам зараз дуже потрібно. Ми живемо в часи, коли стало важко розпізнати, що є добре, а що погане, і потрібно багато внутрішньої свободи, аби це розрізнити».

Особливою нотою в презентації фільму стала згадка про польську «Солідарність», душпастирем якої став о.Попєлушко, – незалежні (від комуністів) профспілки. Історія «Солідарності» розпочалася з того, що вся робітнича Польща піднялася на захист несправедливо звільненої Анни Валентиновіч. Тієї Анни Валентиновіч, яка була в президентському літаку, що прямував до Смоленська на відзначення Катинського розстрілу…