Україна є одним із світових лідерів щодо дотримання релігійної свободи, – про це на початку року заявив голова (тепер уже екс) Державного комітету у справах національностей та релігій Юрій Решетніков. Він обґрунтував свої слова статистикою.
Станом на 1 січня 2010 року в Україні нараховувалося 35184 релігійні організації, зокрема: УПЦ – 12082 , УПЦ КП – 4415, УАПЦ – 1234. УГКЦ нараховує 3765 релігійних організації, РКЦ -1079. Протестантські церкви нараховують майже 8500 релігійних організацій, зокрема: баптисти – 2725, п‘ятидесятники – 1692, адвентисти сьомого дня – 1069. Порівняно з січнем 2009 спостерігається незначне зростання.
Чи зможе новопризначений голова Держкомнацрелігій з такою ж впевненістю говорити про релігійну свободу в Україні? Що відображатиме статистика? Чи відчуття закручування гайок, яке панує серед журналістів та в суспільстві загалом є правдивішим за статистику і відображатиметься на релігійних організаціях?
Для того, щоб говорити більш-менш предметно, ми згрупували факти, за допомогою яких можна відслідкувати зміни і тенденції.
Політичні ризики
Новий рік розпочався з відчуття загрози для релігійної свободи в Україні – інавгурації новообраного Президента Віктора Януковича, де Російська Православна Церква та її глава стали явними фаворитами влади. Патріарх Кирил також один з перших – ще до закінчення підрахунку голосів, 9 лютого, – привітав В.Януковича з обранням на пост Глави Української держави.
Те, що майбутній Президент Віктор Янукович не буде таким поліконфесійним та прихильним до усіх релігій, яким був Президент Ющенко, було зрозуміло ще до виборів. Він завжди тримався образу «православного кандидата», який належить до канонічної Церкви. Однозначно та виразно комунікована підтримка Української Православної Церкви Московського Патріархату, найчіткіше проявилася під час інавгурації новообраного Президента та участі в ній Патріарха Кирила, який як глава усією Церкви (не лише її національного «підрозділу») благословив Віктора Януковича на президентство. Він і очолив молебень з нагоди вступу на посаду Президента в Києво-Печерській Лаврі, на яку не були запрошені глави інших церков та релігійні організації. Це піддали критиці не лише релігійні організації, але й політики, які побачили у цьому «загрозу національній безпеці».
Віктор Янукович відмовився від символічної «легітимізації» своєї влади від усіх релігійних організацій, спільного молебню Предстоятелів різних Церков у Соборі cв. Софії за успіх президентства, а обійшовся лише благословенням тої Церкви, до якої він належить. Інші конфесії були запрошені лише на урочисте засідання Верховної Ради, не як фактор легітимізації, а просто як свідки
Порушивши традиційний толерантний протокол щодо релігійного аспекту інавгурації Віктор Янукович наразився на надмірну ідентифікацію з Російською Православною Церквою, а не УПЦ МП. Про це свідчили гасла «Наш Патріарх – Кирил, наш Президент – Янукович!» Хоча молебень і благословення не мали офіційного характеру, цей символізм був швидко відчитаний та став причиною хвилювань щодо загроз релігійній свободі в Україні. Хоча в подальших кроках Януковича не було продовження цього вектору, проте символізм інавгурації є вирішальним для розуміння змін, що відбуваються у стосунках державної влади та релігійних спільнот.
Замість пророкованих конфліктів така поведінка спровокувала лише образу, яка виявилася у привітаннях, закликах та зверненнях лідерів Церков та релігійних організацій. Цікавим є той факт, що захищаючи свої права Церкви та релігійні організації звертаються до Конституції, як наприклад УГКЦ «Наша держава є поліконфесійною, на відміну від деяких країн світу, в яких лише одна релігійна організація втішається привілейованим статусом на противагу всім іншим деномінаціям. Відповідно до законодавства України, всі наші Церкви й віросповідні спільноти, належно зареєстровані в державних органах, наділені однаковими правами».
Зміни до законодавства – зміцнення влади
Символізм дій політиків важливий, але ще важливішими є довгострокові рішення, наприклад зміни до законодавства. Найважливішим законом для релігійних організацій є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», і турбулентність навколо змін до цього закону насторожує.
Проект закону «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (№ 6493) від 7 червня 2010 року, який так і не став законом, а був відкликаний з розгляду Верховною Радою, міг посилити залежність релігійних організацій від влади. Він також обмежував діяльність релігійних організацій, які можуть бути небезпечними для країни, але критерії є настільки довільними й розмитими, що в разі ухвалення закону можна ставити питання про заборону монастирів і багатьох церковних практик. Цей закон не прийнятий, але все таки небезпека залишається, поки не буде чітко визначено прав та обмежень держави щодо втручань у справи релігійних організацій.
Також небезпечними для дотримання релігійної свободи є закони проекти про заборону тоталітарних сект та про організацію і проведення мирних заходів, які суттєво обмежуватимуть діяльність релігійних організацій.
Економічна політика кнута і пряника
Перший квартал 2010 пройшов у боротьбі за тарифи, зниження яких дуже важливе для того, щоб утримувати сакральні споруди. Варто зазначити, що боротьба за тарифи точилася набагато довше, але тільки напередодні виборів релігійні організації отримали знижку. 4 березня набуло чинності рішення Уряду за підписом Юлії Тимошенко , згідно з яким для різних категорій споживачів, у тому числі і релігійних організацій, у 2010 році ціни на природний газ не будуть підвищені.
Ця маленька фінансова перемога повністю скасована в липні – Кабінет Міністрів України майже вдвічі з 1 липня збільшує ставку оренди державного і комунального майна для Церков, релігійних та інших неприбуткових організацій.
Храми Києва замість пільгових отримали у 5 разів вищі тарифи на опалення, адже тарифи – це питання місцевої влади. Не ідеологічний, а саме фінансовий тиск є дуже небезпечним для дотримання релігійних свобод. Наприклад держава не повернула УГКЦ 4 мільйони гривень ПДВ за будівництво храму в Києві, що сповільнило темпи будівництва.
Побутові конфлікти, здобутки та втрати
Якщо відійти від макрорівня і подивитися чим живуть релігійні громади на місцях, то драматичних змін у міжконфесійних та церковно-державних стосунках не помітно. Ті ж суперечки щодо майнових та інших питань, які з огляду на зміни в державі отримують інше забарвлення. Найпоширенішими залишаються суперечки щодо права власності на святині між церквами і державою та різними конфесіями.
Одним з гучних зимових конфліктів була суперечка між Тернопільською обласною радою та Почаївською лаврою щодо фінансових та майнових питань, а зокрема законності передачі храмового комплексу у Почаєві УПЦ (передано в оренду до 2052 року) та використання останньою родовищ піску.
Земля є вагомим чинником впливу на діяльність релігійних організацій, а корупційна дозвільна система виконує роль «лежачого поліцейського» на шляху розвитку Церков. За 10 років у Києві УГКЦ отримала лише одну земельну ділянку, хоча кількість вірних зростає. Громада м. Ялти вже протягом 18 років не може отримати земельну ділянку для будівництва свого храму, хоча вся документація готова. 15 гектарів заповідника «Святі гори» виділили під будівництво бази відпочинку. Постійні суперечки про забудову церковних заповідників точаться в Києві.
Передання культових споруд у власність громад відбувається з перемінним успіхом. Від початку року передали костел у Хирові на Львівщині, костел у Чернівцях, де був державний архів, приміщення костелу єзуїтів у Львові передали в оренду Центру військового капеланства УГКЦ, Миколаївський губернатор пообіцяв остаточно повернути РКЦ будівлю Краєзнавчого музею. Все ще спірним залишається питання Костелу Марії Магдалини у Львові, громада якого багато років добивається передання костелу. Його ж приміщення ще на 20 років надали в оренду Будинку органної та камерної музики.
Також на місцях час від часу спалахують конфлікти щодо майна між конфесіями: на Вінничині чотири священики УПЦ КП перейшли до УПЦ (МП) разом з храмами і вірними, апеляційний суд столиці підтвердив законність повернення УАПЦ храму в Каневі, на який незаконно претендувала УПЦ КП.
Який висновок можна зробити на основі наведених фактів? Напрошується очевидний – на тлі символічних дій політиків щодо Церков, які отримують резонанс в медіа та увагу громадської думки, на релігійні організації здійснюється тиск передусім фінансовий, який є достатнім, щоб дестабілізувати їх служіння. Ризик недотримання релігійних свобод може бути мінімізовано не за рахунок голосних заяв та акцій, а нового законодавства, яке захистить релігійні організації від турбулентності політичної ситуації та припинить реєстрацію релігійних громад без правових причин.
Одне з найскладніших питань для розуміння дотримання релігійної свободи в Україні, яке водночас важко відслідкувати – це ставлення Церков, які є більшістю в регіоні до Церков, які перебувають у меншості (домінування греко-католиків на заході і православних на сході і півдні України), різницю у їх трактуванні з боку влади, долання стереотипів, які все ще існують у різних конфесій супроти одне одних. Але це проблема особистої релігійної пам’яті та ідентичностей, яке потребує довшого часу та кардинальніших змін у свідомості.
фінансово.
Щиро дякуємо!
