Тема онлайн-конференції: «Навіщо Церкві говорити з вірними про статеве виховання»
Запитує Тарасій
Слава Ісусу Христу! Отче, вітаю Вас на РІСУ! Дякуємо за Вашу книгу, яку ми вже прочитали подружжям у формі читання вголос і обговорення. Ви нам допомогли поставити кілька крапок над і. Чи вже мали досвід спілкування з подружніми парами з України? Чи є якісь плани щодо впровадження Вашого курсу в Україні?
Кілька років тому я проводив в Україні реколекції для “Домашньої Церкви” [один з рухів в Католицькій Церкві]. Крім того на Україні вже проводяться цього типу курси та реколекції. Проводить їх о. Роман Поп, теж капуцин, який, доречі, є лікарем і зараз працює в нашому монастирі в Старокостянтинові Хмельницької області. Є редактором українсько- та російськомовної версій сайту “Шанс на зустріч” (http://www.shansnazustrich.net/).
Запитує Марина
Слава Ісусу Христу! Отче, в яких ще країнах світу видавали Ваші книжки про подружні стосунки, і як люди в інших країнах на них реагували? чи ваша книга буде корисна тільки для католиків, чи вона актуальна для людей із інших конфесій? Дякую за відповіді
Книжку вже перекладено на іспанську, каталонську та латиську мови. Найближчим часом вона з’явиться в Центрально-Африканській Республіці; з думкою про читачів інших християнських конфесій – в Росії, а також в Словаччині. На мою думку, питання конфесії в даному випадку не має великого значення, адже багато поглядів мають універсальне значення. В крайньому випадку, якщо хтось з чимось не погоджується, то це допоможе йому в пошуках своєї тотожності (самобутності).
Запитує Марійка
Шановний отче, напевно моє запитання видасться банальним, але хіба монах може говорити про такі речі аргументовано? В українських реаліях такі теми краще підносити одруженим священикам. Хоча, як мені здається, в нас важко знайти аудиторію, де така тема з вуст священика (а тим більше монаха) буде сприйматися адекватно.
Найкраще, щоб з подружжям розмовляв священик, оскільки «сексуальні» питання – це не тільки питання чисто технічні, а й прийняття дуже важливих життєвих рішень, які роблять життя щасливим, або навпаки – дуже нещасним. Це також питання про освячення у шлюбі, або нанесення одне одному зранень та почуття браку любові, використання іншої особи. Це дуже багата сфера і можна на неї дивитись з іншої перспективи. Ця перспектива, з якою мають справу більшість людей, часто дуже убога і обмежується до одного запитання – як збільшити задоволення від сексу. Це занадто мало, щоб в повноті переживати любов. Церква має багато цікавого і привабливого, що запропонувати людям, які шукають чогось глибшого у відносинах між чоловіком та жінкою. І я думаю, що варто це пізнавати. Але хтось мусить проламати цей бар’єр мовчання (табу), бо виявляється, що в Церкві про це не говориться взагалі, або якщо говориться, то в дуже елітних колах.
Запитує marenera
Велимишановний отче! Теологія подружнього життя є прекрасною і піднесеною, але надмірно теоретичною теологізацією конкретної дійсності. Видається, писати про секс без досвіду це немов описувати словами музичну сонату.
Дуже вас болить, що це пише чернець. Але ж ніхто не забороняє подружжям писати про своє сексуальне життя. «Практиків» – повен світ. І що це дає? Наскільки мудрі речі можете читати? Іноді буває важко відрізнити чи це опис взаємин людей, які кохають одне одного, чи опис пожиття людиноподібних мавп без будь-якої етики та духовності. Такі описи може створювати кожний біолог, але побачити в сексуальному пожитті глибину духовності людини – під силу лише деяким. Ідучи за Вашим порівнянням, якщо в сексі помічати тільки біологію, то це гра однією клавішею замість десятьох. Така музика – примітивна. Заохочую Вас використовувати всі клавіші.
Запитує Катерина Остапчук
Наскiльки давня католицька церковна традицiя проведення реколекцій для подружніх пар на тему сексу, якi ви тепер провадите? Чи були у вас попердники на цiй нивi?
Не дуже давня, але в Польщі у мене є кілька попередників. Та слід сказати, що ця тематика лишалася дещо «на узбіччі», торкалися її при обговорення інших проблем і то більше згадували, ніж безпосередньо займалися і ретельно вивчали. Усе ще домінує мислення не у світлі душпастирства, а в світлі сповідальниці, де ця тематика описується більше в категоріях гріха, ніж благодаті. Загалом Церква не так багато займається подружжями з їх проблемами щоденного життя, розглядаючи їх більше як окремих християн, ніж подружню пару, що йде разом через життя. Тому те що я роблю в таких масштабах є чимось новим.
Запитує Катерина
Вельмишановний отче! Де межа, коли теологія починає перетворюватись на своєрідну сексологію? У чому саме полягає новум сучасної католицької теології подружнього життя?
В Теології тіла Йоан Павло ІІ дав вказівку, що ерос не мусить суперечити етосу, тобто людські прагнення (які описує психологія чи сексологія) присутні і в житті християнина, який прямує до Бога, а тому хоче жити добре (етос). Отже, етос – це не тільки накази та заборони, але – життя з Богом, який перемінює все людське життя, з еросом в тому числі. Сексуальність не повинна бути придушеною, запереченою, а наверненою, щоб з її допомогою людина вчилась виражати все досконалішу любов. Переміна ж повинна стосуватись серця, яке є зранене гріхом (саме тому «редукує» і використовує іншу людину), щоб навчилось любити. Натомість тіло є таким, яким є – зі своїми фізіологічними та анатомічними реакціями, які описує сексологія.
Запитує Мирослав
Моє запитання стосується статевого співжиття молодих людей до шлюбу. Чи можете навести аргументи «за» і «проти»? Очевидно, що церква розцінює це як гріх. Але як бути у сучасному світі, коли молода людина не бачить у цьому гріха або розцінює це як «легкий» гріх?
Ну це просто «тема-ріка» [в значенні – дуже широка]. Не знаю, як коротко відповісти. Сексуальне життя здається настільки привабливим, що мало хто хоче зачекати з його початком. Але люди не усвідомлюють, що любов, яка має витримати і дозріти до міцного зв’язку, до подружжя, мусить дозріти в людських серцях; і то без сексуального пожиття, яке багато обіцяє, але й редукує людину до її тілесної привабливості та моменту сильного задоволення. Втім секс, поєднаний з любов’ю, яка розуміється не тільки психологічно, а вже як вибір життя з кимось назавжди, – це лише двері до насправді доброго сексу.
Запитує Mark Avrelij
Слава Ісусу Христу! Дорогий отче, не майте за зле, але мені здається що Вам, як людині, яка відкинула сімейне а значить і сексуальне життя та вирішила цілковито посвятити себе дівству, не слід братись за такі «особливі» теми. Це щось на кшталт строгого вегетаріанця, який би видав книгу про смачні, соковиті шашлики та запашні ковбаси. Тому маю питання до Вас: чому саме ця тематика зацікавила Вас? Наперед вдячний Вам за відповідь. Божих Вам Благословеннь!
Щоб мене зрозуміти, треба прочитати ще новішу мою книжку «Секс є божественним». В ній я показую, що целібат – це не відкинення подружжя як чогось гіршого, а має сенс як життя для Бога і насолода Ним. Священик не повинен займатися сексом, якщо його розуміти як звичайне діяння цього світу, а може навіть щось брудне і далеке від Бога. Але якщо має він бути шансом зустрічі з Богом осіб, які кохають одне одного, які на шляху подружжя, турбуючись про своє сексуальне пожиття, ідуть до Бога і відкривають Його у єдності, яку творять, то це тема в сам раз для священика. А щодо досвідчень… то які досвідчення має хтось, хто переспав, скажімо, з однією особою, або навіть з трьома… найбільше досвідчення мають еротоман та повія. Чи це є критерієм досвідчення? В якому аспекті? Чи хтось з нас вчиться від повій, як переживати любов, як бути добрим коханцем?
Запитує Микола Микосовський
Слава Ісусу Христу, всечесний отче! Вітаю тут! Хотів би дещо Вас при нагоді спитати в контексті теми, такої актуальної на сьогоднішній час, зокрема коли бачимо скрізь своєрідний культ, обожествлення фізіологічного боку сексуальних стосунків, коли відбувається навіть своєрідна десакралізація інтимності, спалах голизни, мода на проституцію чи самопродажність на догоду низьким бажанням у парі зі шаленими пристрастями тощо, та це таке… Чи траплялося у вашому священичому служінні, що ваші слова про інтимну сферу категорично не сприймали християни, особливо католики, і чи не важко Вам часами через ці дражливі теми спокійно молитися в монастирській обителі?… Наперед вдячний!
Католики, задіяні в життя Церкви, сприймають дуже позитивно і радіють, що хтось роз’яснює їм, про що йдеться у вченні Церкви. Натомість, інші реагують по-різному, бо не бачать зв’язку між сексом та їхньою вірою і свідоцтвом життя. Це – моє служіння, яке не є легким, а тому мені приємно закритись час від часу в монастирі і спокійно помолитись. Я – не еротоман, отож не правда, що думаю тільки про секс. Люди, які ніколи не говорили про сексуальне життя і були виховані таким чином, що про ці речі не говориться, звичайно ж дуже переживають цю тему і після таких розмов обов’язково червоніють… навіть подружжя з багаторічним стажем.
Запитує Олександр, католик
Моє запитання стосується дотичної теми. Католицька Церква зараз має брак покликань до священства. Одна з причин – целібат. А в той же час виникають секс-скандали – чи то через гомосексуалізм, чи педофілію. Можливо римо-католикам треба відмовитися від целібату і дозволити одружене духовенство. А якщо хтось хоче повністю посвятити себе Богу і бути безженним, то хай так і буде. Дякую за відповідь!
Ці дві речі не мають багато спільного. Целібат – це вільний акт віддання себе Богові, в тім і сексуальної активності також; це знак нового життя після смерті. Скандали виникають не через життя в целібаті, а саме через не здійснення таких життєвих виборів і не серйозного, без віри розуміння Церкви. Ошуканців треба елімінувати з нашого середовища. Зрештою, відсоток педофілів серед нас такий самий, як і в інших суспільних групах, а отже видно, що не целібат спричиняє патологію сексуального життя – вона всюди представлена мізерними відсотками. Натомість проблеми в Церкві роздмухуються і тільки про них і чути.
Веб конференція триватиме до 10 вересня. Запитання можна ставити ТУТ
фінансово.
Щиро дякуємо!
