Отець д-р Борис Ґудзяк — ректор Українського Католицького Університету, провідний науковець у галузі церковної історії, автор понад тридцяти друкованих праць.
3 вересня 2010 року Борис Ґудзяк завітав до Києво-Могилянської академії та прочитав лекцію «Не бійся страху. Страх студента. Страх громадянина. Страх людини».
Олександр Саврук: Щиро дякуємо за те, що завітали сьогодні до Києво-Могилянської академії і погодилися дати інтерв’ю для kmbs .
Часто бізнесмени, задовольнивши свої перші великі бажання як підприємці, починають усвідомлювати, що це ще не все у їхньому житті. Вони переосмислюють і шукають щось нове в собі, щоб ідентифікувати себе в середовищі. На Вашу думку, яка природа цього процесу?
о. Борис Ґудзяк: Думаю, що це природний і дуже здоровий процес, проте не Україна є прецедентом у ньому. Американський капіталізм кінця ХІХ століття породив перших американських олігархів – Рокфеллерів, Карнегі та інших – за допомогою диких, аморальних і загарбницьких підходів. Але після здобуття великого капіталу на першій стадії розвитку потужного індустріального модернового капіталізму олігархи та їхні спадоємці зрозуміли просту істину: гроші – то не все. І тоді вони створили фундації, які сьогодні займаються культурною, освітньою, науковою та харитативною діяльністю. І йдеться не лише про рух капіталу – відбувається модифікація процесу та якості підприємництва.
Найцікавішою дійсністю чи феноменом є людина, тому кожен вдумливий підприємець не може не поцікавитися людьми, з якими він працює. Коли з холодного розрахунку і навіть брутальності процес переходить до чогось «тоншого», підприємець починає замислюватися над тим, як скористатися матеріальними та нематеріальними вигодами співпраці з людьми. Праця стає не лише необхідним засобом для досягнення цілі – вона є цінною сама по собі. Творити місця праці та гідність праці, сприяти гідності працівника – це вищий рівень пілотажу в творчості, який захоплює талановитих, морально розвинутих людей.
Олександр Саврук: Сьогодні підприємці почали вчитися того, що треба вкладати й працювати не лише для себе. Необхідно створювати щось для ширшого кола людей – бути партнером і служити. «Лідерство служіння» стає легітимним терміном. Як Церква сприймає це поняття?
о. Борис Ґудзяк: По суті, це досить простий принцип, який бізнесмени усвідомлюють, проходячи складним шляхом. Ми створені, щоб давати життя. Коли підприємці розуміють цей аспект життєдайності, бізнес набирає захопливої і драматичної в позитивному сенсі цього слова якості. Бути причетним до плекання життя – це захопливо. Існують серйозні питання життя, смерті, гідності людини. Церква, зокрема Католицька, протягом останнього століття розвиває досить різнопланову соціальну доктрину, засновану на тому, що наша гідність пов’язана також із тим, що ми робимо, й потребою бути продуктивними та плідними, яка записана в нашому духовному ДНК. Коли ми долучаємося до цього вітального процесу, а не лише намагаємося «витиснути» з людей якнайбільше тимчасового зиску, задоволеними є всі.
В останні роки з’явилися чудові приклади того, як деякі політики отримали загальне визнання лише після їхньої політичної діяльності. Наприклад, здобутки президента США Картера після відходу з цієї посади, можливо, були вагомішими за його роки перебування на владному Олімпі. Завдяки своїм миротворчим акціям, спрямованим на будівництво житла для безпритульних у бідних частинах світу «Habitat for humanity», він став лауреатом Нобелівської премії миру 2002 року. Здавалося б, президент Америки – це щит діяльності. Проте виявилося, що є щось глибше – те, що людство оцінює набагато вище.
Віктор Оксенюк: Підприємець має цінувати гідність тих людей, з якими працює заради спільної творчості. Організація – це феномен, у якому треба поєднати творчість, дисципліну, злагоджену роботу, синергію. Як поєднати творчість особистості з дисципліною, якої вимагає система?
о. Борис Ґудзяк: Є відповідні структури і схеми дисципліни, порядок, однак самі структури не вирішують усіх питань. Потрібна хороша комунікація. Спілкування між учасниками процесу породжує спільні знаменники й доповнює порядок, структуру та дисципліну. Має бути розуміння того, що комунікація надзвичайно важлива і є не лише інструментом досягнення цілей – вона сама по собі є ціллю. Лише тоді виховується гідність.
Віктор Оксенюк: В одному з інтерв’ю Вас запитали, чому професура й викладачі приїздять до Українського Католицького Університету? Ви чесно відповідаєте, що буде невисока зарплата, середнє харчування, таке-сяке житло, але стверджуєте, що приїзд в УКУ змінить життя. Завдяки чому?
о. Борис Ґудзяк: Якщо вживати загальноприйняту світську термінологію, то люди тягнуться до цінностей. До нас не приїжджають всі й одразу. На таке запрошення, яке ми робимо доволі часто, відповідають одиниці. Зазвичай це особливі люди. Не можу сказати, що цей підхід є простим і автоматичним у своїй результативності, але є багато людей, які прагнуть жити духовно. Вони шукають місця, де можуть бути, працювати наскрізь професійно й жити в такий спосіб, який сприятиме їхньому духовному розвитку – спілкуванню з Богом та ближніми. У теперішньому світі нелегко знайти місце, яке забезпечить це експліцитно, до того ж, ненав’язливо. Це те балансування, яке відбувається у нашому університеті: як бути чітким у певній тотожності, певній пропозиції і водночас відкритим і не надокучливим.
Олександр Саврук: Комунікувати ідею дуже непросто, оскільки вона потребує енергії, внутрішньої віри й поведінки. Комунікація складних, глибоких і часом абстрактних ідей – це природна частина діяльності Церкви. Що б Ви порекомендували управлінцям, щоби вони навчилися правильно доносити свої ідеї?
о. Борис Ґудзяк: Ми страждаємо від постулату «все й одразу» або «багато й швидко». Глибокі істини й цілісні автентичні переживання не є простими. Це не розчинна кава – порошок, який можна розвести окропом і подати до столу. Характерна методологія Церкви полягає у тому, що Церква працює з терпеливістю і терпінням. Часом темпи бізнесу не дають змоги діяти так, як діє Церква. В жодному разі не треба нав’язувати бізнесові всіх методологій Церкви. Мені здається, що символіка, мистецтво, музика, навіть спільне паломництво чи спільний похід є своєрідною «хореографією спілкування». Всі ці речі модерна секулярна культура також застосовувала в різний спосіб. Це так само треба використовувати в бізнесі, щоб плекати чи сприяти глибшому людському переживанню, а також виробничому, комерційному й економічному процесові.
Олександр Саврук: Як створювати цю колективну ідентичність в організаціях? Чи можна вважати Львівську бізнес-школу органічною частиною УКУ?
о. Борис Ґудзяк: Наше середовище росте й розвивається. Починалося все з богословського факультету. Потім розвинулися гуманітарні дисципліни, а згодом бізнес і журналістика.
Термін «родина» вживати небезпечно, оскільки це особливий і ексклюзивний тип міжлюдських стосунків, але якщо використовувати цю метафору, то можна сказати, що члени родини УКУ відрізняються один від одного і водночас мають спорідненість і бажання бути поруч.
Коли ми творили бізнес-школу, то сподівалися на таку якість стосунків, яка б мала і близькість, і різноманітність. Ми розуміли, що не хочемо перетворювати бізнес-школу на гуманітарний факультет чи структуру, яка матиме суто загальноприйнятий управлінський стиль. Панувала повна відкритість до взаємодоповнення. Думаю, що відповідь на деякі питання стосовно кейс-стаді УКУ та lvbs можна буде авторитетніше дати через 25 років. Тоді ми зможемо побачити, як довго й наскільки плідним це було. Поки що багатьом людям цікаво й добре. Зрештою, при lvbs створена Спільнота бізнес-школи, яка об’єднує тих осіб, що, можливо, ніколи не були студентами УКУ чи lvbs, але приходять на різні лекції і зустрічі, оскільки потребують поєднання підприємництва й духовно-морального аспекту життя.
Віктор Оксенюк: Що б Ви побажали українським управлінцям?
о. Борис Ґудзяк: Я бажаю їм бути життєдайними, щоб вони через свою працю і управлінську діяльність відчували себе чимраз повнішими людьми і могли плекати людську гідність серед своїх працівників, споживачів, партнерів.
Віктор Оксенюк: Яку б книгу Ви порадили прочитати українським управлінцям?
о. Борис Ґудзяк: Книга Генрі Ноуена «Повернення блудного сина» дуже вплинула на мене. Вперше її видали в Америці й Канаді десь на початку 90-х років. Згодом книга вийшла в українському видавництві «Свічадо» у Львові. «Повернення блудного сина» – це роздуми над дуже зворушливою та глибокою картиною Рембрандта, яка є в Петербурзі. Це духовні, психологічні та життєві міркування отця Ноуена, які цілком актуальні для наших сучасників.
Генрі Ноуен шукав сучасної мови, якою можна спілкуватися на релігійну тематику. Він знаходив особливий підхід, тому що був людиною, яка стояла перед проблемами, парадоксами, комплексами і конфліктами свого власного життя.
Біографія
о. д-р Борис Ґудзяк — ректор Українського Католицького Університету.
Навчався в Сиракузькому університеті, Університеті папи Урбана в Римі, Папському Східному (Орієнтальному) Інституті. Учень Патріарха Йосифа Сліпого.
У 1992 році здобуває ступінь доктора славістики і візантиністики у Гарвардському університеті. В тому ж році приїжджає в Україну і засновує Інститут історії церкви. У 1993 році очолив комісію з відновлення Львівської Богословської Академії. У 1995—2000 роках — віце-ректор відновленої Академії. 2000 року був інавгурований на ректора Українського Католицького Університету.
Організував велику кількість міжнародних наукових конференцій, зокрема «Берестейські читання» (1994—1996); чотири томи матеріалів цих конференцій уже вийшли друком і ще два з’являться незабаром. Автор понад тридцяти друкованих праць. Його найбільша праця — «Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії».
Розмову вели Олександр Саврук, декан kmbs і Віктор Оксенюк, лідер innovations.com.ua
Фото надані PR-відділом УКУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
