У п’ятий день 3-го Екуменчіного Соціального Тижня, 8 жовтня, відбулось 11 різнотематичних засідань, об’єднаних гаслом Тижня «Довіра. Відповідальність. Філантропія», які логічно завершив концерт хорового співу і виконавців з особливими потребами. Цього дня також відбулась науково-практична конференція «Християнська етика в системі сучасної освіти», присвячена 20-тиліттю з початку викладання християнської етики а українських школах. Вона зібрала викладачів християнської етики з усієї України.
День розпочався з виїздів у соціальні організації Львова. Із запланованих, через нестачу часу, відвідали лише центр «Діти вулиці», Львівський навчально-реабілітаційний центр «Мрія», Львівський обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом (у списку ще були БФ Хесед АР’Є, майстерня Лярш-Ковчегу). Це була чудова нагода для гостей та учасників Тижня, які вже кілька днів діляться досвідом у сфері благодійництва, побачити на власні очі плоди української філантропії. Шкода тільки, що бажаючих було відносно небагато.
Центр «Діти вулиці», який утримує фонд «Карітас», опікується дітьми з кризових, малозабезпечених сімей, а також дітьми з вулиць. Вони можуть прийти сюди, зробити уроки, відвідати якийсь творчий гурток. Вдома ними ніхто не займається, тому тут їх вчать елементарних життєвих навичок, часто організовують їм спільні пізнавальні поїздки, походи на річку, в музей, аквапарк. Працівники центру також роздають солодощі на вулицях і займаються не лише з дітьми, але й з батьками, які їх сюди приводять. У центрі «Мрія» малеча може жити цілий тиждень. Зараз у центрі близько 200 дітей віком від 6 до 19 років. Тут є також діти з ураженою психікою, про яких дбають від ранніх років. Заклад забезпечує продовження навчання мешканців інтернату в подальших навчальних закладах.
Над майбутнім українських дітей також думали під час науково-практичної конференції, присвяченій темі християнської етики. Виступали, як звичайні місцеві вчительки, так і духовенство. Останніх представили отці з УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ. Очевидно, процес становлення християнської етики в Україні, зокрема цьогорічне затвердження навчальної програми 1-11 класів, об’єднав навколо себе православних. Навіть в часі конференції о. Євгеній Толошкевич, інспектор Львівської духовної семінарії УАПЦ, голосно заявив: «Залучати до праці потрібно усі конфесії, щоб не було, як кажуть, зверхності».
Загалом усі, хто виступав, наголошували на необхідності розвитку духовності в учнів. Для цього, вважає о. Іван Гнатів, голова комісії УГКЦ у справах шкільництва, необхідно, щоб сам викладач вів насправді живе духовне життя, на чому навряд коли-небудь наголошують директори шкіл. Більше того, Наталія Процикевич, вчителька християнської етики у Львівській приватній гімназії, переконана, що «якби кожен предмет мав в основі християнську мораль, то і біологія, і хімія, і математика стали би християнською етикою». Усі вчителі тут згодились, що один урок християнської етики, навіть при найкращих умовах , не дасть великого ефекту. Духовністю має бути просякнутий кожен предмет.
Про прояви духовності чи, вірніше, її відсутність в деяких історичних відрізках говорили під час виставки-семінару Музею Миру (Бібліотека Миру) під назвою «Забутий світ», привезена з Німеччини. Вона присвячена євреям, які загинули під час ІІ Світової війни. Експозиція не лічить кількість жертв, а розказує про окремі долі. Це колекція раритетних фото, які «батько» виставки, Йохан Шмідт, збирав по крихтах. Зараз вона поділена на три блоки: опис життя євреї до 1939р., Варшавське гетто, постать Рози Аусляндер, однієї з найвідоміших німецьких поетес (до речі родом з Чернівців).
Деякі фото на стендах, колись зробив один німецький солдат і хотів у 80-х рр. їх надрукувати. Проте ніхто із друкарень того часу не погодився, тому через деякий час він видав їх власним коштом. «Дуже ймовірно, – говорить пан Шмідт, – що для більшості з цих людей, ті фото є останні в їхньому житті. Усі вони вже померли».
В рамках виставки також представили проект «Територія терору», який має на меті побудову в’язниці-музею на місці колишньої тюрми Пересильну тюрму 44-45 років, через яку колись у Львові перейшло близько 250 тис. людей (за іншими даними – 1 млн.). На території музею автори проекту хочуть, між іншим, зібрати всі пам’ятники Леніну-Сталіну, які валяються десь у сховках або ще досі стоять у центрах українських міст. На території «тюрми» також мають розмістити макети вагонів-«телятників», в яких колись перевозили людей, дерев’яні бараки, прожектори, вишки, охоплені колючим дротом.
А от замість того, щоб будувати «тюрми» Наталя Нелідова із громадської організації «Основи Свободи» заохочує налагоджувати зв’язок між поколіннями. З цією метою вона організувала акцію під назвою «Україна активна 2010: загоюєння минулого» і надихнула п’ятеро студентів із Західної України їздити по центральній і східній частині країни та розмовляти із старими людьми з Луганська, Харкова, Криму, Запоріжжя, які пережили війну. Дехто з них насправді вперше розказував комусь історію свого життя, бо раніше боялися що-небудь говорити вголос.
Фото: Іванка Рудакевич, Оксана Пужаковська
фінансово.
Щиро дякуємо!
