Роздуми над Божим Словом на свято Престолу св. Апостола Петра
В Євангелії сьогоднішнього дня зустрічаємось щонайменше з трьома символами: ключі, скеля і в’язати-розв’язувати. Ці символи відсилають нас до символіки апокаліптичної літератури, що мовою символів говорить про духовні речі.
Ключі — це символ влади. У Біблії «ключі» згадуються ще в Книзі Одкровення Йоана Богослова: «…обернувшись, я побачив сім золотих світильників, а серед світильників — подібного до Сина Людського, одягненого у довгий одяг і оперезаного по грудях золотим поясом. І коли я Його побачив, то впав Йому до ніг, наче мертвий. А Він поклав Свою правицю на мене та й промовив: “Не бійся! Я — Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, і ось Я живий навіки-віків. Я маю ключі від смерті й від аду”» (Одкр 1,12-13. 17-18). Ключі в уривку з Одкровення символізують владу Ісуса Христа над смертю і пеклом. В Євангелії Христос наділяє Петра владою (ключі), лише ці ключі, на відміну від уривка з Книги Одкровення, в якому Христос маніфестує владу над смертю і пеклом, дають Петру владу Небесного Царства — владу розв’язувати (дозволяти) і зв’язувати (забороняти). Оскільки ця влада стосується Небесного Царства, то йдеться перед усім про авторитет, наданий Ісусом Христом Петру в справах віри та моральності, які стосуються духовної сфери нашого життя. Саме від нашої віри та нашого особистого морального життя залежить наша доля в Небесному Царстві. Тому ця влада в Церкві дуже важлива.
Є дуже вимовним інший символ, який зустрічаємо в цій Євангелії — скеля. Христос надає Симонові нове ім’я — Петро (скеля). У Біблії ім’я людини завжди мало велике значення. Коли Бог надавав нове ім’я людині, це означало не тільки початок нового етапу життя цієї людини, але й місію, яку ця людина повинна була виконати. Христос надаючи нове ім’я рибалці Симонові виголошує його місію в Церкві: «… ти є Петро — скеля і на цій скелі Я збудую свою Церкву, і брами аду не здолають її» (Мт 16,18). Найбільш лаконічно цей уривок коментує навчання Церкви, виражене в Догматичній Конституції «Lumen Gentium» ІІ Ватиканського Собору: римський єпископ і наступник св. Петра «є постійним і видимим началом та основою єдності, яка пов’язує між собою і єпископів, і безліч вірних» (Lumen Gentium, 23).
Христос обирає Петра, який, як людина, не є тривалим і певним: від страху він відрився Христа аж три рази. Однак Христос уділяє йому Божої благодаті для виконання цього завдання, зміцнює його віру і пробачає йому зраду після свого воскресіння (див. Йн 21, 15-18). Ця благодать непохитності у вірі дана не тільки апостолу Петру, але і його послідовникам на апостольському Престолі в Римі. Тобто всім наступним єпископам Риму. Можна лише додати, що в історії людства виникали й руйнувались великі держави, але від моменту заснування Церкви минуло 2000 років і вона досі стоїть.
Ми звикли сприймати владу в негативному світлі: люди зазвичай використовують надану їм владу, обмежуючи свободу підлеглих. В наданні ж влади Петрові ми бачимо турботу про Церкву і про тих, хто належить до неї (див. Пс 23, 1-6 та 1 Петр 5, 1-4).
Можливо, саме це відчуття віруючими турботи Христа про свою Церкву, яка здійснюється також в посаді Папи Римського, може пояснити таку любов багатьох віруючих до особи слуги Божого Йоана Павла ІІ?
фінансово.
Щиро дякуємо!
