Авторитет Петра

В Євангелії дня зустрічаємось щонайменше з трьома символами: ключі, скеля і в’язати-розв’язувати. Ці символи відсилають нас до символіки апокаліптичної літератури, що мовою символів говорить про духовні речі.

Ключі – це символ влади. У Біблії «ключі» згадуються ще в книзі Одкровення Йоана Богослова: «… обернувшись, побачив … посеред світильників – подібного до сина чоловічого…Коли я побачив його, впав до ніг його, як мертвий. А він поклав правицю свою на мене, кажучи до мене: «Не бійся: я – перший і останній, і живий; і стався мертвий, і от – я живий на віки вічні; і маю ключі смерти й аду» (Одкр 1, 14-18). Ключі в уривку з Одкровення символізують владу Ісуса Христа над смертю і пеклом (див.: кометарий «Брюссельский» Новый завет). В Євангелії Христос наділяє Петра владою (ключі), лише ці ключі, на відміну від уривку з книги Одкровення, в якому Христос маніфестує владу над смертю і пеклом, дають Петру владу Небесного Царства, владу розв’язувати (дозволяти) і зв’язувати (забороняти). Оскільки ця влада стосується Небесного Царства, то йдеться перед усім про авторитет, наданий Ісусом Христом Петру в справах віри і моральності, які стосуються духовної сфери нашого життя. Саме від нашої віри і нашого особистого морального життя залежить наша доля в Небесному Царстві, тому ця влада в Церкві дуже важлива.

Є дуже вимовним інший символ, який зустрічаємо в цій Євангелії – скеля. Христос надає Симонові нове ім’я – Петро (скеля). У Біблії ім’я людини завжди мало велике значення. Коли Бог надавав нове ім’я людині, це означало не тільки початок нового етапу життя цієї людини, але й місію, яку ця людина повинна була виконати. Христос надаючи нове ім’я рибалці Симонові виголошує його місію в Церкві: «Ти – Петро (скеля), і я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт 16,18). Найбільш лаконічно цей уривок коментує навчання Церкви виражене в Догматичній Конституції «Lumen Gentium» ІІ Ватиканського Собору: Єпископ римський і наступник св. Петра – «є постійним і видимим началом та основою єдності, яка пов’язує між собою і Єпископів, і безліч вірних» (Lumen Gentium, 23). Вимовність символу скелі є зрозуміла – від міцності фундаменту залежить стійкість всієї будівлі. Якщо фундамент не цілісний або не міцний ціла будівля приречена на зруйнування.

Христос обирає Петра, який, як людина, не є тривалим і певним, бо аж три рази зі страху відрікся Христа. Однак, Христос уділяє йому Божої благодаті для виконання цього завдання, зміцнює його віру і пробачає йому зраду після свого воскресіння (див. Йн 21, 15-18). Ця благодать непохитності у вірі дана не тільки апостолу Петру, але і його послідовникам на апостольському Престолі в Римі. Тобто, всім наступним єпископам Риму. Можна лише додати, що в історії людства виникали і руйнувались великі держави, але від моменту заснування Церкви минуло 2000 років, а вона і досі стоїть.

Ми звикли сприймати владу в негативному світлі: бо люди, звичайно використовують надану їм, владу, обмежуючи свободу підлеглих. В наданні ж влади Петрові, ми бачимо турботу про Церкву і про тих, хто належить до неї (див. Пс 23, 1-6 та 1 Петр 5, 1-4).

Можливо, саме це відчуття віруючих турботи Христа про свою Церкву, яка здійснюється також в посаді Папи Римського, може пояснити таку любов багатьох віруючих до особи слуги Божого Йоана Павла ІІ?