Римо-кат.: Четвер ІІ тижня Великого Посту
Греко-кат.: Софронія, патр. Єрусалимського
Римо-католицький календар
Четвер ІІ тижня Великого Посту
Перше читання
Єр 17, 5-10
Читання з Книги пророка Єремії
Так говорить Господь:
«Проклят той, хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу, чиє серце відступає від Господа. Він, мов та билина у степу без листя, не спроможна бачити добра, коли воно надходить, і живе на сухих місцях у пустині, на землі солоній та безлюдній.
Щасливий чоловік, який на Господа вповає і чия надія в Господі. Він, немов дерево, посаджене над водою, що до потоку простягає своє коріння; як прийде спека, воно не боїться, і листя його зеленіє; під час посухи йому байдуже, воно не перестає родити.
Лукаве над усе у світі серце людське – і ледаче! Хто його збагнути може? Я, Господь, вивідую серце, випробовую нутро, щоб відплатити кожному за його діяннями, за плодами його вчинків».
Слово Боже
Псалом респонсорійний
Пс 1, 1-2. 3. 4 і 6 (П.: Пс 40(39), 5а)
Благословенний, хто довіривсь Богу
Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить +
і на путь грішників не ступає, *
і на засіданні блюзнірів не сідає,
але в Господа законі змилування має*
і над Його законом день і ніч розважає.
Він – мов те дерево, посаджене понад потоками водними, *
що плід свій дає у свою пору
й що лист його не в’яне, *
і все, що чинить він, йому вдається.
Не так безбожники. *
Вони – немов полова, що вітер розвіває.
Бо про путь праведників Господь дбає, *
а путь безбожників пропаде.
Спів перед Євангелієм
Пор. Лк 8, 15
Слава Тобі, Царю віків.
Блаженні, котрі у серці щирому і доброму
затримують слово Боже
і дають плід у терпінні.
Слава Тобі, Царю віків.
Євангеліє
Лк 16, 19-31
+ Слова Євангелія від святого Луки
Іcус промовив до фарисеїв, кажучи:
«Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно. Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його.
Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали.
В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, і він закричав уголос: „Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого і прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім”.
Авраам же промовив: „Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять”.
„Отче”, сказав багатий, „благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки”.
Авраам мовив: „Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають”. Той відповів: „Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються”. А той відозвавсь до нього: „Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять”».
Слово Господнє
Греко-католицький календар:
Софронія, патр. Єрусалимського
Іс. 9. 9 – 10. 4
9. «Упала цегла, збудуємо з каміння: вирубано сикомори, заступимо їх кедром.» 10. Але Господь підняв на нього його супостатів і збудив його противників : 11. Арама зі сходу, а філістимлян із заходу, і пожирають вони Ізраїля повним ротом. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, його рука ще піднята. 12. Та все ж таки народ не повернувся до того, хто його бив, і не шукав Господа сил. 13. Тоді Господь відтяв в Ізраїля одного дня голову й хвоста, пальму й тростину. 14. Старець і знатний – то голова; а пророк- що навчає неправди, то хвіст. 15. Провідники цього народу зводять його з дороги, і тії, що дали себе вести, загинули. 16. Тим то не матиме Господь утіхи з його хлопців, над сиротами й вдовами його не буде мати жалю, бо всі вони безбожні й злосливі; на устах у кожного безглуздя. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, його рука ще піднята. 17. Бо злоба розгорілася вогнем, що пожирає тернину і глоди колючі та палить нетрі в ліоі, що аж стовпами дим іде вгору. 18. Гнів Господа сил спалив землю, і народ став здобиччю вогню; ніхто не щадить і брата свого. 19. Гризуть направо, і все голодні; їдять наліво, та не ситі; кожен їсть тіло ближнього свого: 20. Манассія – Ефраїма, Ефраїм -Манассію, обидва разом проти Юди; але по тому всьому гнів його не відвернувся, рука його ще піднята. 1. Горе тим, що несправедливі видають закони, що пишуть приписи жорстокі, 2. щоб відправляти вбогих без правосуддя, щоб позбавляти права бідних у моїм народі, щоб з удовиць користь тягнути та сиріт обдирати, 3. І що ви чинитимете, як прийде кара, коли насуне погибель здалека? До кого вдастеся по допомогу? Де дінете ви скарби ваші? 4. І не залишиться вам нічого, хіба зігнутись поміж бранців та полягти між убитими. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, рука його ще піднята.
Бт. 7. 11 – 8. 3
11. На шістсотім році Ноєвого віку, другого місяця, сімнадцятого дня місяця, – цього дня прорвались усі джерела великої безодні й небесні загати розімкнулись, 12. і лив дощ на землю – сорок днів і сорок ночей. 13. Того ж самого дня ввійшов Ной і Сим, Хам та Яфет, сини Ноя, його жінка і три жінки його синів з ним у ковчег, 14. вони – і всякого роду звірі, всякого роду скот, всякого роду земні плазуни, всіляке птаство і все, що має крила. 15. Увійшло до Ноя в ковчег по парі всякого створіння, в якому віддих життя. 16. Ті, що ввійшли, були самець і самиця з усякого створіння, як велів йому Бог, і Господь зачинив його. 17. І був потоп на землі сорок днів; води, прибуваючи, підняли ковчег, і він звишився над землею. 18. Води ж зростали, і прибуло їх дуже багато на землю, а ковчег носився по верху вод. 19. І зросли води на землі сильно дуже й укрили всі найвищі гори, що були під небом. 20. Води піднялись угору на п’ятнадцять ліктів і закрили гори. 21. Всяке створіння, що рухається на землі загинуло: птаство, скот, звірі, всі плазуни, що повзають на землі, і всі люди. 22. Все, що має віддих життя в ніздрях та що живе на суші, згинуло. 23. Ось так вигинуло всяке створіння, що було на землі: люди, скот, плазуни і птаство піднебесне – їх вигублено з землі; остався тільки Ной та й ті, що були з ним у ковчезі. 24. І панували води на землі сто п’ятдесят днів. 1. Згадав Бог про Ноя, про всіх звірів і про всяку скотину, що були з ним у ковчезі, і навів Бог вітер на землю й води стали відпливати. 2. Джерела безодні й небесні загати замкнулись, і дощ із неба припинився. 3. Води ж стали раз-у-раз із землі відступати, і як проминуло сто п’ятдесят днів, опали;
Прип. 10. 1-22
1. Розумний син звеселяє батька; а син безумний – горе матері своєї. 2. Скарби, неправдою набуті, не дають користи; справедливість від смерти рятує. 3. Господь не дасть праведникові голодувати; жадливість злих він геть відкине. 4. Рука ледача робить бідним; збагачує – рука старанних. 5. Розумний чоловік збирає літом; син безсоромний спить у жнива. 6. Благословення над головою праведника; уста безбожних таять насильство. 7. Пам’ять праведника буде благословенна, ім’я ж безбожника струхлявіє. 8. Мудрий серцем приймає заповіді, а безумний балакун близький погибелі. 9. Хто чесно ходить, той ходить безпечно; хто крутить дорогою, той упіймається. 10. Хто мружить очі, завдає прикрости, хто ж докоряє увічі, той творить мир. 11. Уста праведного – джерело життя, уста ж безбожного таять насильство. 12. Ненависть сварки роздуває, а любов гріхи всі покриває. 13. В устах розумного перебуває мудрість, – києм же по спині недоумка. 14. Мудрі збирають знання, уста ж дурного – близька погибель. 15. Майно багатого – його фортеця нещастя бідних – їхні злидні. 16. Праця праведного йде на прожиток, безбожного заробіток – на погибель. 17. Стежка життя – берегти науку; хто відкидає картання, – ходить манівцями. 18. Уста правдиві ненависть закривають; хто розсіває обмову, той дурний. 19. В багатомовності гріха не бракуватиме; хто стримує язик, той розумний. 20. Язик праведника – добірне срібло, серце ж безбожних – низької вартости. 21. Уста праведного багатьох годують,а дурні через брак розуму вмирають. 22. Господнє благословення саме збагачує, як не збагачує жадна праця.
фінансово.
Щиро дякуємо!
