Фарисей і митар

Роздуми над Божим Словом на суботу ІІІ тижня Великого посту

«Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, — грабіжники, несправедливі, перелюбники або як оцей митник» (Лк 18, 10).

Фарисей порівнює себе з іншою людиною. Різниця, яку він бачить, його тішить: «я не такий, як інші». І саме за це він дякує Богові.

Бог любить кожну людину, для кожної людини Бог бажає вічного щастя. Через первородний гріх всі ми були позбавлені вічного життя, а Ісус Христос дарує нам це життя Своєю смертю на хресті. Своєю дорогоцінною кров’ю Він змиває наші гріхи разом з первородним гріхом. До смерті Ісуса Христа на хресті жодний учинок, навіть найсправедливіший і найдобріший, не міг вислужити спасіння людині — всі однаково були позбавлені надії на вічне життя: і цей фарисей, і митар. Тому фарисейська хвальба перед Богом свідчить про те, що він покладає віру на свої вчинки, а не на милосердя Боже, і таким чином не дозволяє діяти в собі милосердю Божому.

«Хто буде себе підносити, буде принижений; а той, хто буде принижувати себе, буде піднесений» (Лк 18, 14).

Тобто якщо я хвалюсь своїми вчинками перед Богом і перед іншими людьми, я свідчу про свою духовну сліпоту: я не бачу того добра, яке в мені, для мене, через мене робить Бог. Я не бачу того, що в порівнянні з Божою милістю до мене, мої добрі вчинки майже нічого не варті, настільки ця милість Божа перевищує всяке наше зрозуміння.

Митар не вивищувався перед Богом, але у своєму розкаянні сподівався отримати Боже милосердя. І ця його довіра дала можливість Божому милосердю почати  діяти в його серці та омити його від гріха. А отже підняти з гріха, вивищити.