Роздуми до Слова Божого на ХV звичайну неділю, рік А
«…Бо серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, – щоб Я зцілив їх. Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, – бо чують.» (Мт 13, 15-16)
Слово Боже в нашому серці повинно принести плід вічного життя, в ньому повинно народитися Царство Боже (див. Лк 17, 21). Це Царство Боже «не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим 14, 17).
Щоб Слово Боже принесло плід, воно має народитися в нашому серці і розвиватися в ньому, подібно як зерно розвивається в землі. Якщо земля непідготовлена для того, щоб прийняти насіння, насіння не принесе плоду. Подібно і наше серце – якщо воно тверде, не чутливе, «затовстіло» внаслідок потакання собі і своїм забаганкам, то не принесе плоду життя блаженствами (див. Мт 5, 1-8). Часом в нашому серці збирається бур’ян пристрастей, які не дозволяють пробитись світлу Божої благодаті до нашого серця, отже потрібні практики аскетизму, час від часу позбавляння себе дозволених, але не обов’язкових приємностей саме заради Божого царства, як говорить св. Апостол Павло: «Все мені можна», та не все корисне. «Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною» (1 Кор 6, 12). Проте вершиною аскези є практикування любові (див. 1 Кор 13, 1-12), практикування милосердя і пробачення, все що перешкоджає пануванню любові до Бога понад усе і ближнього як до себе самого в моєму серці є бур’яном, який шкодить проростанню Слова Божого.