Щоб другорядні речі не стали головними

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю ХV звичайного тижня, рік І

У нашому житті повинно бути щось святе, оточене особливою пошаною. Є святі дні, як, наприклад, неділя і свята, в які віруючі повинні стримуватися від непотрібної важкої праці, а присвятити свій час на зустріч з Богом. Є святі місця, як наприклад храми. Є посвячені Богові предмети, наприклад ікони чи вервиці або літургійне приладдя, яке в жодному випадку не можна використовувати до світських потреб. Є святі в небі, яких вшановуємо. Це все має нам нагадувати про Того, Хто Святий і є джерелом святості.

Слово «святий» в перекладі з єврейської мови означає відділений, тобто не такий як інші, не загальний, не повсякденний, відділений для Бога.

Коли я йду до церкви на Службу Божу, я не можу йти туди в робочому вбранні, все ж таки і вбрання повинно відрізнятися якось урочистістю, або принаймні охайністю. Це перший важливий крок, перша сходинка в нашому дозріванні до спілкування з Богом і до того, до чого взиває нас в сьогоднішньому Євангелії Христос: «Я милосердя хочу, а не жертви» (Мт 12, 6). Христос не усуває обов’язків людини стосовно Бога і святого, інакше б Він не казав «хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві» (Мт 5, 19), однак він наголошує на тому, що найважливіше в виконанні Божих заповідей – милосердя. Останній канон Кодексу Канонічного Права Римо-Католицької Церкви містить в собі головну засаду церковного закону: «Спасіння душ повинно бути в Церкві найвищим законом» (див. кан. 1752).

Святі місця, речі або святий час повинні допомагати людині зустрітися з Богом, а не навпаки. Перешкодою для зустрічі з Богом був голод учнів, що йшли через поле, а не сухе виконання закону «нічого не робитимеш в цей день»…

Буває так, що ми настільки прив’язуємося до зовнішньої обрядовості, що вже втрачаємо сенс, заради чого це все робимо.

В одній католицькій парафії готувались до процесії на свято Тіла і Крові Господніх. Настоятель і парафіяни доклали багато зусиль, щоб добре приготуватися до урочистості: міністранти – в накрохмалених комжах, дівчата – в гарних білих сукнях. Димиться кадило, навіть телебачення настоятель запросив. І ось вирушає процесія. В певному моменті міністр ант пошепки говорить до настоятеля, що несе гарну позолочену монстранцію:
– Отче, Ви не поклали в монстанцію Тіло Господнє!
– Та хто буде перейматися такою дрібницею, – відповів настоятель, і процесія рушила далі.

В усіх наших релігійних практиках пам’ятаймо про те, що найважливіше для Христа в них: «Я милосердя хочу, а не жертви» (Мт 12, 6)