Чому Богородиця є царицею

Роздуми до Слова Божого на спомин Пресвятої Діви Марії Цариці

Сьогодні в літургійному спомині ми вшановуємо Пресвяту Діву Марію, як Царицю. Титул Цариці означає те, що Марія має надзвичайну владу. Термін «цар» чи «цариця», а також царська влада найчастіше ототожнюється в свідомості людини з певним насиллям над іншими, тобто підвладними. Насправді Пресвята Діва Марія Цариця не цього світу, так само як і Її Син, Який сказав: «Царство моє не від цього світу» (Йн 18, 36). Про різницю між Царством Божим і царствами цього світу Господь говорить так: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба. Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт 20, 25-28). Отже панування в царстві Божому отримується не силою, не приниженням інших, а навпаки – служінням. Під час Благовіщення Матір Божа відповіла архангелу Гавриїлу: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк 1, 38). Її служба Богові під час її земного життя була досконалою, вона повністю присвятила своє життя саме служінню, отже тому і є Царицею, згідно логіки слів Ісуса Христа: «І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба» (Мт 20,27). Дивно, але в перспективі вічності, справді володіє чимось лише той, хто вміє служити: «блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство небесне, блаженні тихі, бо вони успадкують землю» (Мт 5, 3-4). Йдеться не про прислужництво, а про служіння в любові. Справді людина може відчути свою повну свободу, незалежність, лише тоді, коли осягає такої досконалості, коли може любити навіть своїх ворогів, які її переслідують, коли ніщо не може змусити її не любити. Таким служінням любові було служіння Сина Божого: «Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого – примирення за гріхи наші. Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити» (1 Йн 4, 9-11).

Спитаймо себе, що панує в моєму серці, коли зустрічаюсь з людьми, які мене ненавидять або ображають? Чи згадую я те, як пробачав своїм кривдникам на хресті Ісус Христос, кажучи: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять?» Чи молюсь я про те, щоб моїм серцем повністю опанувала любов, що має витіснити злобу і почуття образи з нього?