Чому Богородиця є царицею?

Роздуми над Божим Словом на спомин Пресвятої Діви Марії Цариці

Сьогодні в літургійному спомині ми вшановуємо Пресвяту Діву Марію як Царицю. Титул Цариці означає те, що Марія має надзвичайну владу. Термін «цар» чи «цариця», а також царська влада найчастіше ототожнюється у свідомості людини з певним насиллям над іншими, тобто підвладними. Насправді Пресвята Діва Марія Цариця не цього світу, так само як і Її Син, Який сказав: «Царство Моє не від цього світу» (Йн 18, 36). Про різницю між Царством Божим і царствами цього світу Господь говорить так: «Ви знаєте, що князі народів воло­діють ними, а сильні світу панують над ними. Не так буде у вас: але хто хоче між вами стати великим, той нехай буде вашим слугою, і хто лише хоче між вами бути першим, нехай буде вашим рабом; так само і Син Людський — при­й­шов Він не для того, щоби слу­жи­ли Йому, а щоби послужити й відда­ти свою душу як викуп за бага­тьох!» (Мт 20, 25-28). Отже, панування в царстві Божому отримується не силою, не приниженням інших, а навпаки — служінням. Під час Благовіщення Матір Божа відповіла архангелу Гавриїлу: «Ось я — слугиня Господня, нехай буде мені за словом твоїм!» (Лк 1, 38). Її служба Богові під час її земного життя була досконалою. Вона повністю присвятила своє життя саме служінню, отже тому і є Царицею, згідно з логікою слів Ісуса Христа: «Хто лише хоче між вами бути першим, нехай буде вашим рабом» (Мт 20, 27). Дивно, але в перспективі вічності справді володіє чимось лише той, хто вміє служити: «Блаженні убогі духом, бо їхнє Цар­ство Небесне. […] Блаженні лагідні, бо вони ус­пад­кують землю» (Мт 5, 3. 5). Йдеться не про прислужництво, а про служіння в любові. Справді людина може відчути свою повну свободу, незалежність, лише тоді, коли осягає таку досконалість, коли може любити навіть своїх ворогів, які її переслідують, коли ніщо не може змусити її не любити. Таким служінням любові було служіння Сина Божого: «Божа любов до нас виявилася в тому, що Бог послав свого Єдино­род­ного Сина у світ, щоб ми через Ньо­го жили. Любов не в тому, що ми по­лю­били Бога, а в тому, що Він по­любив нас і послав свого Сина як при­мирення за наші гріхи. Улюблені, коли Бог нас так полюбив, то й ми повинні любити одне одного!» (1 Йн 4, 9-11).

Спитаймо себе, що панує в моєму серці, коли зустрічаюсь з людьми. які мене ненавидять або ображають? Чи згадую я те, як пробачав своїм кривдникам на хресті Ісус Христос, кажучи: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять?» Чи молюсь я про те, щоб моїм серцем повністю опанувала любов, що має витіснити злобу і почуття образи з нього?