Я переконана, що ви не один раз чули, як деякі бабусі з дідусями скаржаться на напружені стосунки з дітьми й онуками. На брак порозуміння. На те, що діти (зауважте — дорослі вже) не хочуть слухати порад від батьків про догляд та виховання, що про все мають свою думку і взагалі дуже вже «всі розуми поїли».
Так от, якщо ви слухаєте такі історії і вас починає точити хробачок заздрості, бо й ви хотіли би так само, — то ось вам коротка інструкція, як зіпсувати стосунки з дорослими дітьми, а заодно і з онуками.
Поїхали:
1.Ну і що, що наука, техніка та різні дослідження пішли далеко вперед, — ви ж якось виросли без усіх цих новомодних трендів і тенденцій! Та й що це взагалі за мода така? Шість місяців виключно на грудному вигодовуванні; або ось це — пустушка псує прикус; чи ось це — допоювання з пляшечки погано впливає на лактацію (що це взагалі за слово таке — лактація? Нахапались!) У ваш час такого не було, і тепер нема чого вигадувати: що ті шмаркачі взагалі знають! Ідіть у наступ — доводьте своє, не здавайтеся. Якщо треба, робіть по‑своєму, як тільки вам дадуть доступ до немовляти.
2.Носяться з тими дітьми, тільки заплаче — одразу на руки. Ото розбалують, потім із рук не злізе! Поясніть тим молодим, що це не діло. Нехай дитина полежить, виплачеться добре — та й засне. А як? Усі так виросли. Яка така психологічна травма? Яке ще порушення емоційного зв’язку, депресивні стани немовлят, відчуження? Навіть не слухайте цього! Ваша місія — не дати своїм онукам вилізти на голову вашим дітям (ну і вам теж). Адже всі знають, що немовлята дуже підступні маніпулятори і їх треба від цього відучити. Дітей же відівчили від «рук», а заодно від обіймів, близьких стосунків та почуття безпеки, але головне, що від «рук».
3.Тепер про харчування. Вам краще знати, що можна їсти чи пити вашим онукам, а що не можна. Ці вигадки про алергії, дерматити, лактозну непереносимість і решту жахалок нехай ці горе-батьки комусь іншому розповідають, але ж не вам, досвідченим людям! Ви такого не визнаєте. Як то чому? Бо у «ваш час» ніхто про таке і не чув, усі все їли і були здорові. Але про всяк випадок потренуйте здивований вираз обличчя. Може знадобитися, коли будете після вихідних віддавати дитину батькам і вони спитають, від чого цей висип по всьому тілу.
4.«Якщо трошки, то можна»; «А ми мамі з татом не скажемо»; «Ой, що там той твій тато/мама знає!»; «Бабуся дозволяє, бо бабуся добра» — ось декілька ключових фраз, які мають дуже високий рівень ефективності, якщо йдеться про сімейні розколи. Знецінюйте батьків в очах їхніх дітей якомога частіше — і будьте певні, що своїх дітей та онуків ви будете бачити дедалі рідше.
5.Якщо ваші дорослі діти виявилися достатньо витривалими і все ж таки не позбавили вас можливості спілкуватися з онуками, тоді починайте «діставати» самих онуків. Можна щось із класики: чіплятися до ваги, одягу, зачіски; ображатися, що вам нічого не хочуть розповідати; або ставте незручні запитання про батьків; випитуйте про друзів та однокласників — хто з якої родини, як живе, де, за що… Ну, із цим, думаю, ви впораєтеся. Ага, і ще порада: ображайтеся. Постійно на все ображайте: не тим тоном привіталися, не так подивилися, не виявили належної вдячності за те, про що вас не просили, але ж ви робили, старалися…Словом, викликайте почуття провини — це точно спрацює.
Ну, якось так. Не дякуйте. Не дякуйте — і не робіть так. Сподіваюся, що, читаючи всі ці пункти, ви думали: який абсурд! Тому давайте тепер серйозно.
Ви коли-небудь замислювалися над тим, чому св.Матей розпочинає своє Євангеліє від детального опису родоводу Ісуса? Навіщо ці подробиці, усі ці імена? А тому що це важливо: Ісус не прийшов нізвідки, Він народився у сім’ї і Його коріння сягає глибоко в історію Вибраного народу — до Авраама. Ми бачимо зв’язок між багатьма поколіннями однієї сім’ї як важливий елемент становлення особистості, її самоідентифікації та відчуття приналежності до конкретного роду, а відтак і народу; і це також ідентифікатор для інших — «ми Його знаємо»: це Ісус, син Йосифа. Тож це дуже важливо — знати своє коріння, плекати добрі сімейні традиції і передавати їх своїм дітям та онукам.
Це дає ще й відчуття певної соціальної безпеки: ми «чиїсь», десь є місце на землі, де знають нас і знають наших батьків, дідів і прадідів. На превеликий жаль, десятиліття репресій, насаджування чужої культури та історії, переслідування за віру дуже погано вплинули на зв’язки між поколіннями; та й сучасні космополітичні тенденції теж не найкращим чином впливають на збереження традицій. Але якість стосунків у межах трьох поколінь — все ж у нашій особистій сфері відповідальності.
Тож, дорогі батьки дорослих дітей, бабусі та дідусі чудових онуків, — ви потрібні своїм близьким! Ви — цінна частина їхнього життя, їхньої ідентичності й приналежності. А вони — важливе продовження вас самих і ваших цінностей, які ви у них вкладали. Тож не дискредитуйте віру, яку декларуєте, вчинками, які суперечать заповідям любові. Будуйте підвалини майбутнього вже тепер. Не псуйте стосунків із дітьми та онуками через власні комплекси або рани минулого, а вже тим більше — через бажання самоствердитися за рахунок найближчих вам людей.
У вас може бути різний досвід догляду за немовлятами і можуть бути різні погляди на виховання — нічого дивного, адже ви — люди різних поколінь. Та якщо ви приймете факт, що вже виконали своє завдання як батьки, виростили і виховали своїх дітей, дали їм усе найкраще, на що були спроможні, — то вам буде простіше прийняти й інший факт: виховання онуків — не ваша робота. Для цього у них є власні батьки. А ви тим часом займіться своїми справами.
Ну і замість критикувати — підтримайте. Хочете допомогти — спитайте, як і чим. Замість робити щось на власний розсуд і потім ображатися, що ніхто не цінує ваших зусиль, — краще спитайте, що саме потрібно. Повірте: найбільше вашим дітям та онукам потрібна ваша приязна присутність і моральна підтримка, а не ваші нав’язливі спроби довести їм, що без вас вони — ніщо.
Тож якщо для вас важливо мати теплі і близькі взаємини зі своїми дітьми; якщо ви хочете бачитися зі своїми онуками і проводити з ними час, який стане щасливими спогадами, — то вам варто переступити через гординю й зарозумілість, опанувати свою тривожність і поважати всіх учасників процесу творення міжпоколіннєвих зв’язків.
Конкретно:
1.Бабусям і дідусям варто узгоджувати свої дії з батьками, не порушуючи їхніх методів виховання. Дотримуватися встановлених батьками правил і режиму харчування — не так уже й складно. Зрештою, ви всі граєте за ту саму команду, тож не варто постійно намагатися забити гол у власні ворота.
2.Бабусі й дідусі, які терпеливо слухають про нові захоплення онуків, намагаються розібратися у різновидах конструкторів лего, запам’ятати що «Майнкрафт» і «Майн кампф» це не одне й те саме, і навіть зрозуміти, в чому полягає гра, — впевнено можуть розраховувати, що їхні онуки з цікавістю та не меншою терпеливістю будуть слухати історії старших про їхнє дитинство, життя і навіть досвід. Саме так і народжуються гарні стосунки. Будьте терпеливими.
3.Бабусі й дідусі, які запланований з онуками час проводять у парку, на риболовлі чи на ексурсії, — це безцінні люди. Адже вони не лише дають батькам змогу трохи побути удвох або вирішити якісь справи, але й створюють традиції та карбують спогади у скарбничку пам’яті своїх онуків. Тож спільні поїздки або приготування чогось смачненького, настільні ігри, або спільний перегляд фільмів та мультиків удома чи в кінотеатрі можуть зміцнити зв’язок.
4.Любов і повага — це не те, що дається за замовчуванням лише через родинні зв’язки. Часом це буває складно усвідомити. Такі зв’язки будуються на підставі спілкування (що не виключає конструктивних дискусій чи навіть суперечок), підтримки(а не поблажливості), розуміння(яке не виключає правил та дисципліни) і на позитивних спільних моментах. Тож якщо бабуся й дідусь хочуть бути важливою частиною життя онуків, їм варто інвестувати в ці стосунки не менше, ніж у будь-які інші важливі зв’язки в житті.
Тож плекаймо добрі стосунки у наших родинах, дбаймо про взаємну повагу одні до одних — незалежно від віку та досвіду. «Нехай усе у вас діється в любові» (1Кор 16,14).
І ще одне, дуже важливе завдання: моліться за своїх дітей та онуків. Це найкраща спадщина, яку ви можете їм залишити.
фінансово.
Щиро дякуємо!
