Дайджест

«З Богом у в’язниці немає в’язниці»

15 Листопада 2011, 16:08 1495

Випадки навернення серед ув’язнених не є дуже поширеними, — розповідає отець Станіслав Нуцковський, священик храму святого Антонія РКЦ, який відправляє Літургії у Львівській виправній колонії №30.

«Не всі в’язні одразу навертаються. Це залежить від кожної людини. У в’язниці, де ми служимо, люди сидять не вперше, це рецидиви, це наступна помилка їхнього життя, повторена, тобто за першим разом вони не навернулися. Їм не допомогло сім років, 14, 20 у в’язниці, це нічого не змінило. Тільки за другим разом через удар, який отримали, усвідомили, що треба щось із життям робити. Дуже часто люди навертаються тоді, коли опускаються на дно свого життя, і коли досвідчать цього дна і зізнаються, що вони на дні і вже нічого втрачати, бо вже все втратили, починають шукати Бога, Бога, якого раніше знали. Більшість ув’язнених із християнським корінням, були охрещені в молодому віці, може, навіть ходили до церкви, може, навіть служили в церкві, а десь пізніше на цій дорозі заблукали. Зважаючи на відсотки, думаю, що меншість в’язнів навертаються. З 1200 людей, які відбувають термін у 30-тій колонії, 200-250 – це люди, які проявляють свою віру, відвідують Літургії».

Римо-католицькі священики у в’язниці п’ять років тому почали влаштовувати тематичні зустрічі для усіх вірних. А релігійна група у «30-ці» вже є з 15 років. Першими там почали служити протестанти, а потім і Греко-Католицькі та Православні Церкви запровадили у колонії свої Літургії.

«Спочатку ми, як Римо-Католицька Церква, почали проводити зустрічі для усіх, незалежно від конфесії, — розповідає отець Станіслав. – Навіть незалежно від того, чи люди вірують. Важливо, що вони ходять і просто слухають, спілкуються. Ми виявили, що багато є католиків серед людей, які хочуть практикувати християнство. І рік тому вони самі почали запитувати в нас: «А коли буде Літургія?». Спочатку це був один католик, а потім до в’язниці перевели з Рівного ще одного в’язня, теж римо-католика. І він також запитував: «А Літургія у нас буде? Бо в Рівному була». І ми зрозуміли, що Бог вже, мабуть, дав нам час, коли можемо ввійти у в’язницю з нашою Літургією, з Таїнствами».

Тож вже півроку щосуботи відправляють у колонії Служби Божі. На Літургію приходить 15 людей, серед них 10 відвідують Служби постійно:

«І хоча ми ще небагато часу тут відправляємо Літургії, але ці люди вже інші, у них видно переміну серця, вони вже з іншою свідомістю, люди, які з більшою тверезістю шукають Бога і зустрічі з Ним, як особою, яка є жива і присутня тут і зараз. І з такою можливістю зустрічі з живим Ісусом у причасті, повній участі в Літургіях змінюється також стиль життя ув’язнених, бо сама Літургія змінює і мотивує до навернення. І вони як не як відбуваються щотижня: я щотижня є на Літургії, але щотижня я є також у спільноті. І щотижня спільнота мене бачить і формує, а спільнота є місцем народження святих людей, а також і місцем проявлення всіх наших слабинок, бо їх, передусім, інші бачать, а ми бачимо слабкості інших людей. І це також очищує, адже в’язні один одного пильнують. Бо згадують, ким вони є, що беруть участь у Літургіях і до чого прагнуть».

Більшість з тих, хто відвідує молитви, — розповідає священик,— перед тим, як прийти на Службу, вже відчули присутність Бога в своєму житті.

«Вони приходять тоді, коли вже наново у світі свого злочину, своїх помилок відкрили Бога, який рятує і спасає. І дуже часто серед тем, які ми обговорюємо на катехизах є Бог, який визволяє, який рятує, який є присутнім серед них, Бог, який їх приймає. Ми найчастіше спілкуємося саме про прийняття, адже самі вони себе мало приймають, бо це не є нормальні обставини життя – бути у в’язниці, у місці позбавлення волі.

Ув’язнені свідчать, що найчастіше їхня зустріч з Богом відбулася через те, що зустрілися з кимось віруючим, хто просто їх запросив на молитву, сказав: «У нас сьогодні Літургія, запрошую тебе, прийди, побудь з нами, не мусиш вірити, не мусиш молитися, просто побудь». І через ці слова людина відчула, що її приймають, відчула добро. І пізніше ці люди часто допитуються: «Звідки береться це добро? Чому ти такий добрий до мене? Ти мене зовсім не знаєш!» І тоді відповідь найпростіша: в’язень, який запрошував на молитву, витягує з кишені Біблію і каже: «Ось звідси! Бери і читай!». І дуже часто люди, які перебувають у місцях позбавлення волі, просто читають, розуміють, не розуміють, але читають, шукають свого життя в Біблії. Може, й тому Біблія така товста (сміється – прим. автора), там історія кожного записана, спробуй себе віднайти! І коли ці люди знаходять, це вже початок навернення, тоді стають молитись цими словами, допитуватись, шукати. І здебільшого, люди, з якими ми зустрічаємося у в’язниці, це люди, які навернулися через те, що повірили Богу в Його Слові, віднайшли вартість цього Слова. Навернулися, тому що хтось колись їм підсунув під руку Біблію: «На читай!». Ніхто нічого не пояснював, а ця людина просто сиділа і читала, і запитувала, навіщо це все, але читала. І через читання з’явилася віра, з’явився мир, а може, радість, відпочинок, а потім і розуміння якесь прийшло і так ставали віруючими. І в них видно переміну. У в’язниці, як у маленькій державі зі своїми правами та законами, самі в’язні між собою встановлюють поділ на касти. Є нижчі, які прислуговують, прибирають, підносять, виконують різну брудну роботу, а є вищі, які називають себе «блатними», вони не працюють, їх хтось зовні утримує, тому вони дають собі раду у в’язниці. Це люди, які не спілкуються з нижчою кастою. А коли ув’язнені навертаються, це знищує касти. Вони зустрічаються в одній церкві, на одній Літургії, і вони один до одного вітаються і кажуть «брат». Видно, що це різні люди, з різних каст, і це для них означає принизити себе, але вони це роблять і відчутно, що там є любов, там є пошана».

Зараз Літургії для римо-католицької громади у 30-тій колонії служать у будинку штабу, на території дирекції в’язниці: «І дирекцію не всі полюбляють, не всі люблять владу. І якщо люди не приходять на Літургію, на зустріч з нами, то не через те, що вони не хочуть з нами зустрітись, не тому що нас не люблять, що вони не вірять, а тільки тому, що є упередження до дирекції і до всього, що з нею пов’язане. Є люди, які туди ніколи не підуть, бо собі сказали, що «моя нога в будинку дирекції не стане», навіть якщо хворіють, то туди не звертаються. І зі слів в’язнів, які все ж до нас приходять, ми довідалися, що 100-150 людей хотіли би відвідувати наші Літургії. І часто основною причиною, чому вони цього не роблять, є брак місця, де їх не перевіряють, де вони не відчувають себе приниженими, під контролем, куди можуть вільно приходити і визнавати свою віру. І ми разом з в’язнями висловили прохання до керівництва колонії створити каплицю на нейтральній території, і не на стороні в’язнів, і де також не буде асоціації з дирекцією. Так, як і церква не належить ні державі, ні людям, ні священикам, вона для всіх, це дає також легкість зустрічі з людьми, де кожен є прийнятий. Місце не повинно обмежувати і закривати, народжувати вороже ставлення. Цю справу, ми, монахи-францисканці храму святого Антонія беремо на себе. Спочатку нам потрібно отримати дозвіл від дирекції на встановлення такої каплиці, а далі шукатимемо кошти».

Священик каже, на території колонії таке місце, де можна було б встановити каплицю, вже підшукали. На загальнодоступній території кожен віруючий, незалежно від конфесії, зможе туди прийти і помолитися у будь-який час.

«До будинку штабу на тематичну зустріч приходить максимум 30-35 людей. А коли ми влаштовуємо зустрічі у іншому приміщенні на великі свята, такі як Різдво чи Великдень, то до нас приходить 250-300 людей, 400. Ми, як віруючі, коли йдемо до в’язниці, хочемо, щоб якомога більше людей могло зустрітися з Богом, з живим Ісусом на Літургії, на катехизі».

Отець Станіслав каже, що поза межами колонії, на волі, кожен має будувати нове життя, і саме від нього залежить, яким воно буде: «Віра, зустріч з Богом завжди перемінює. Але запитанням є те, наскільки ця віра залишається в нас. Бог є такий, що Він нас не поневолює. Хочу – вірую. Ці люди, які вже у в’язниці навертаються, там починають жити вірою, але ніхто не може дати гарантії, якими вони будуть після того, коли вийдуть на волю, тому що це новий стиль життя, нові люди, нові проблеми, і чи мені схочеться знов зустрічатися з Богом? Бо у в’язниці я зустрічаюсь, тому що я шукаю свободи, також свободи від гріха, від того, що мене поневолює, шукаю покаяння, коли я вже це все отримав, можу зустрітися із тим, що мені вже Бог не потрібен, я вже вільний. Тому дуже часто після короткого часу ці люди знову повертаються до в’язниці. Але є й такі, які добре пройшли процес зустрічі з Богом, навернення у місці позбавлення волі, вони вже у в’язниці стають іншими людьми, з ними легше спілкуватися, вони ввічливіші, людяніші, стримують свої емоції. У в’язниці вони вже будують свої відносини із близькими, дуже часто мають втрачені стосунки, контакти, але наново шукають своїх рідних, листуються, спілкуються, зустрічаються, і коли повертаються з в’язниці додому, на них вже чекають. Тобто ці люди вже зустрічаються з добрим ґрунтом, можуть далі розвиватися, їх люблять, їх розуміють і разом з ними моляться. Багато з них після того, як виходять на волю, починають ходити до церкви, стають активними у церкві, з протестантських віруючих дуже часто колишні ув’язнені стають пасторами у своїй церкві. Такі люди своїм прикладом навчають інших, особливо молодь, не повторювати їхніх помилок».

І свідоцтвом про дорогу свого гріха, своїх помилок, а також свого навернення ці люди кажуть: щоб зустрітися з Богом, не обов’язково спускатися на дно свого життя. Кожен має змогу прокласти собі зовсім інший шлях до Бога.

Ірина Кондратюк
, РІСУ

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita. kivi-javihertyo.fi Vinkkejä elämiseen, ruokaan ja siivoukseen - kaikki mitä tarvitset mukavuuteen yhdessä paikassa! Source Χρήσιμες συμβουλές και κόλπα για κάθε μέρα Poznejte Dumeto, váš průvodce světem domácího designu a dekorací. Inspirujte se trendy a nápady pro krásnější bydlení!