Дайджест

Чому я люблю Неокатехуменат?

16 Листопада 2011, 17:30 6757


24 березня 2000 р. в Галілеї, біля Гори Блаженств, Йоан Павло ІІ зустрівся з 100 тисячами молодих людей з 80 країн світу. Половина з них належала до Неокатехуменальної Дороги. Папа служив літургію під великим наметом, запроектованим засновником неокатехуменату, Кіком Аргуелльо. Того самого дня Святіший Отець посвятив збудований з ініціативи і на кошти членів Неокатехуменальної Дороги Центр «Галілейський Дім», який знаходиться на Горі Блаженств. Ким є неокатехумени, так помітні в сучасній Католицькій Церкві?

Історія

Для Кіко Аргуелльо, молодого іспанця, переломним досвідом було зіткнення з конкретною людською бідою. Він став перед ніцшеанською дилемою: або Бог є добрий, але не може нічого вчинити, щоб допомогти нещасним; або може їм допомогти, але не робить, бо жорстокий. Великі сумніви закінчилися великою несподіванкою: «Знаєте, що я побачив в тих людях? Я не побачив те, про що говорив Ніцше. Я побачив у них Розіп’ятого Христа».

Кіко не моралізував, не докоряв, а проголошував, як умів, розіп’ятого і воскреслого Ісуса

Кіко не лише досвідчив Ісуса в убогих, але й вирішив жити разом з найубогішими. Цей талановитий художник взяв з собою Біблію і гітару й пішов жити серед убогих циганів у бараках Пальомерас Алтас у передмісті Мадриду. Коли одного разу в якійсь убогій циганській родині Кіко пробував розмовляти про Бога, то стара зденервована циганка перервала його: «Це все вигадки ксьондзів. Бог існує, але про життя по смерті ми нічого не знаємо. Мій батько помер і вже не прийшов додому. Чи ти його бачив? Бо я ні! І чи ти взагалі чув про когось, хто повернувся з цвинтаря живим?» Стурбований «проповідник» не знав, що відповісти. Повернувся додому і почав читати Біблію. В Апостольських Діяннях знайшов фрагмент, який говорив про те, як прокуратор Фест пояснював цареві Агриппі справу якогось Павла з Тарсу. «І винувальники стали круг нього, проте не вказали вини ані жадної з тих, яких я сподівався. Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він» (Ді 25, 18-19). Тепер Кіко знав, що відповісти старій циганці. Зрозумів, що вона хотіла почути свідчення людини, яка померла, але повернулася з цвинтаря живою, розповідаючи про існування вічного життя, в якому сповнюються усі наші очікування. Зрозумів також, що християнство спирається саме на цю новину: одна людина воскресла; померла, але повернулася живою і живе дотепер, бо смерть не має над нею вже влади. Тією людиною є Ісус Христос, Божий Син.

У цей спосіб народилася спільнота жебраків, проституток, злодіїв, бандитів і безграмотних. Кіко не моралізував, не докоряв, але проголошував, як умів, розіп’ятого і воскреслого Ісуса. Прості слова Євангелія, спів псалмів, молитва і конкретні свідчення солідарності перемінили таких людей, як тепер вже дуже відомий Жозе Агудо. Цей циган, який ніколи не займався чесною працею, одного дня повірив, що Євангеліє може перемінити його життя. Віддав украдені гроші, знайшов роботу, дітей послав до школи, полюбив свою дружину… Неможливе виявилося можливим.

У бараках Кіко познайомився з Кармен Хернандес. Ця освічена жінка, яка також прагнула бути з бідними, приєдналася до Кіко і до сьогоднішнього дня допомагає йому в євангелізації. Першу спільноту відвідав архієпископ Мадриду Казіміро Морчілльо й розпізнав у ній дію Святого Духа. Він заохотив Кіко і Кармен піти зі своїм досвідом до парафій. Виявилось, що Кіко відкрив, сам того ще не розуміючи, динаміку катехуменату, який в перших століттях Церкви був ефективною дорогою приготування язичників до прийняття хрещення. Основна різниця полягала в тому, що Кіко мав справу з охрещеними. Його «метод» євангелізації, який спирався на проголошенні Божого Слово, служінні літургії і житті у спільноті, ставив за мету поновне відкриття Таїнства хрещення і гідності християнина, яка з цього випливала, і тому йдеться про нео-катехуменат. Пізніше на цей аспект вказував Іоанн Павло ІІ: «Красива назва: неокатехуменальні спільноти. Вона нагадує нам катехуменів, які колись готувалися до хрещення. Тепер нам цього бракує, бо християни отримують хрещення немовлятами. Бракує також цієї інституції первісної Церкви, тобто приготування, яке би нас втаємничувало в хрещення. Хрещення відбувається, але нам бракує зрілості. І тому неокатехуменат пробує доповнити те, чого нам бракує» (проповідь у парафії св. Іоанна Євангеліста, Рим, 18.11.1979).

Кіко послухався архієпископа, прийняв запрошення двох парохів Мадриду і розпочав в них проголошувати катихези, які постали в бараках Паломерас. Виявилось, що в урбаністичному середовищі постали нові спільноти людей, які розпочали шлях навернення. У такий спосіб Неокатехуменальна Дорога почала поширюватися в Мадриді й інших єпархіях Іспанії. Це були шістдесяті роки, період ІІ Ватиканського Собору. У Польщі неокатехуменальні катихези розпочалися у 1975 р. в Любліні, в храмі оо. єзуїтів.

Нові харизми

У 1968 р. Кіко, за дорученням архієпископа Мадриду, розпочав катихези в Римі. У Вічному Місті постали неокатехуменальні спільноти. Сьогодні неокатехуменальна дорога існує в 80 парафіях єпархії Іоанна Павла ІІ. У багатьох з них є по кільканадцять спільнот на різних етапах формації. За тридцять років неокатехуменат прийшов до більшості країн усіх континентів. Це сталося завдяки «неокатехуменальній» харизмі мандрівних катихистів. Це люди, які залишають свої домівки й працю – аби проголошувати катихези там, де їх просять. Бачачи цю нову харизму в Церкві, Іоанн Павло ІІ зауважив: «Гадаю, що якщо сьогодні існують мандрівні катихисти – бо й папа почав подорожувати, – то це є плодом саме цього відкриття. Якщо це багатство, ця тайна Христа, яка є частиною нашої особової, духовної й християнської тотожності, відкрита, то слід пробувати ділитися нею з іншими» (проповідь в парафії св. Луки євангеліста, Рим, 04.11.1979).
Іншою «неокатехуменальною» харизмою є місія родин. Йдеться про те, що вся сім’я, найчастіше багатодітна, виїжджає в іншу країну, аби там жити й проголошувати Боже Слово так, як його пізнали під час довголітньої неокатехуменальної формації. В Москві я зустрів такі родини з Польщі, Італії та Іспанії. Такі місії здійснюються у тісній співпраці з місцевим єпископом. Слід зауважити, що неокатехуменальні родини вирізняються відкритістю на життя (середня родина має п’ятеро дітей). Це наступна, своєрідна «харизма» – відчутний знак для сучасного секуляризованого світу, в якому поширена модель «2 плюс 1», бо більша кількість дітей видається перешкодою для самореалізації.

Плідність місії якоїсь родини залежить, особливо на території, де бракує церковних структур, від присутності священика. Багато родин відчували покликання до євангелізаційної праці, але не завжди можна було знайти священика, який хотів би поїхати з такою родиною на місію. Водночас багато членів неокатехуменальних спільнот відчули покликання до священства і місії в границях «неокатехуменальної» харизми. Вступ до семінарії чи чернечого ордену означав би прийняття іншої дороги християнського розвитку. У цій ситуації народилася ідея створення семінарій, в який формація до священства опиралась би на формації неокатехуменальних спільнот. Перша семінарія, названа «Redemptoris Mater», виникла в Римі. Тепер їх понад 30. Це не семінарії Неокатехуменальної Дороги, а єпархіальні, залежні від місцевого єпископа. «Неокатехуменальні» семінаристи отримують філософсько-богословський вишкіл, як і в усіх семінаріях. Після закінчення працюють в парафіях спочатку дияконами, потім священиками, поки єпископ не пошле їх на місії разом з неокатехуменальними родинами. Якщо єпархії бракує священиків, то єпископ розпоряджається «неокатехуменальними» священиками як єпархіальними – без жодних умов.

Характеристичною рисою семінарій «Redemptoris Mater», які фінансуються неокатехуменальними спільнотами цілого світу, є їхня міжнаціональність. Таким способом Неокатехуменальна Дорога відповідає на заклик ІІ Ватиканського Собору: «А де справа апостоляту того вимагала б, треба влегшити не тільки відповідний розподіл пресвітерів, але також і ти питомі душпастирські праці для різних громадських нашарувань, які треба виконати в якійсь країні чи нації або в якій небудь частині світу. Для того можна корисно встановити деякі мінародні семінарії, окремі єпархії чи особисті зверхництва (прелатства) й інше подібне, до яких пресвітери могли б бути призначені чи приписані, з огляду на спільне благо цілої Церкви, способом, який треба визначити для окремих завдань, і – зберігаючи права місцевих єрархів» (РО 10).

Неокатехуменат у парафії

Що неокатехуменат може дати парафії? Якою є місія неокатехуменату в парафії? Завданням Церкви є перейти від душпастирства Таїнств, тобто «зберігаючого», до душпастирства євангелізації. Статистика показує, що в пересічній парафії Західної Європи в недільній месі бере участь 10% вірних. Священики можуть донести Слово й Євхаристію лише до них. А що з іншими? Душпастирство Таїнств до них не потрапить, бо важко таким душпастирством назвати традиційне хрещення, шлюб і похорон. Тут потрібне євангелізаційне й місійне душпастирство. Душпастирство Таїнств охоплює тих, які вірять і хочуть зміцнити свою віру. Євангелізаційне душпастирство пробуджує віру в байдужих і невіруючих.

Неокатехуменальні спільноти хочуть бути саме такою закваскою в парафії

Віра необхідна для того, щоб побачити Христа в Таїнствах, в єпископах, у Святішому Отцю. Виникає питання: Яка присутність Христа пробуджує віру? Кіко Аргуелльо в бараках Пальомерас відкрив значення слів молитви Ісуса: «щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу. Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!…» (Ів 17, 21-26). Ці слова говорять про любов Бога до людини і про любов між людьми, яку породжує любов Бога до людини. Саме любов між людьми є читабельним знаком для світу, що пробуджує віру. Члени багатотисячних парафій дуже часто є анонімними, не знають одне одного. Анонімний натовп парафіян не може бути знаком любові та єдності. І тому є необхідність у малих спільнотах, в яких реалізовується християнська любов між людьми, що є знаком для інших: «Подивіться, яка між ними любов!» Перша спільнота в передмісті Мадриду була саме таким знаком для інших, знаком надії, що любов існує. Вона була закваскою, яка перемінила життя багатьох, далеких від Бога і Церкви. Неокатехуменальні спільноти хочуть бути саме такою закваскою в парафії, тим, що притягує далеких від Бога. Йоанн Павло ІІ розпізнав цей аспект харизми Неокатехуменальної Дороги: «Парафія є чимось ширшим, ніж ваша спільнота, але Ісус саме так усе впорядкував. Він говорить про закваску: є закваска і є тісто, і закваска завжди буде чимось малим. Тісто є тістом, і потребує закваски… Продовжуйте працю в цій парафії, залишаючись закваскою, продовжуйте як закваска» (проповідь у парафії Непорочного Зачаття, Рим, 07.03.1982).

Динаміка неокатехуменальних спільнот є такою, що новостворена спільнота розпочинає шлях навернення, проходячи через різні етапи формації. Ніхто до неї вже не може вступити. Бажаючий вступити на Неокатехуменальну Дорогу повинен пройти неокатехуменальні катехези й вступити в нову спільноту, яка створюється після таких катехез. І тому в одній парафії може бути багато неокатехуменальних спільнот на різних етапах формації. Наприклад, у римській парафії канадських мучеників, до якої належить 4000 мешканців, а 30 років тому храм був майже порожнім, тепер є 24 спільноти, які мають разом 950 дітей. Поетапність неокатехуменальної формації в багатьох пробуджує різні підозри. Наприклад, о. проф. Анджей Зубербьєр стверджує: «Неокатехуменат організований і поділений на різні етапи чи рівні втаємничення, розкладені на багато років. Наступні етапи формації огорнуті таємницею для членів попередніх етапів. Так створюється своєрідний езотеризм. Є втаємничені й невтаємничені». Мені важко погодитися з подібними судженнями. Будь-яке навчання вимагає певних етапів. Якщо хтось починає вчитися танцювати, то на великій сцені він себе осмішить. У чернечих орденах не розпочинається від урочистих вічних обітів, а від новіціату, після якого йдуть наступні етапи чернечої формації. Було би дивним, як би хтось, бачачи різницю у формації новиків і священиків, звинувачував даний орден в езотеризмі й поділі на втаємничених і невтаємничених. Я сам, ще як семінарист, а потім й священик, пройшов етапи неокатехуменальної формації, але ніколи не почував себе менше або більше «втаємниченим» у гностичному значенні. Я шукав Божу волю на кожному етапі й дякував за те, що мені було дароване. Окрім того, якщо би перед кимось, хто щойно розпочинає неокатехуменальний шлях, поставити ті самі вимоги, що перед людиною після багатьох років формації, то він швидко розчарується. З другого боку, все подається уже на початкових катехезах, але початківець ще не здатний все почути й зрозуміти. Якщо хтось чує: «Любіть своїх ворогів», то теоретично розуміє зміст, але потрібно багато років важких зусиль, щоб він екзистенційно зазнав цей стан. Християнство повинно мати людей з різними рівнями втаємничення або зрілості. Якщо батьки мають таку християнську зрілість, як їхні діти перед першим Причастям, то християнство хворе.

Неокатехуменальне «втаємничення»

У чому полягає – підозріле для багатьох – неокатехуменальне втаємничення? Воно полягає у входженні в досвід, який пережив Кіко і перші спільноти. Йдеться про життя харизмою, яку Бог дав Церкві через Неокатехуменальну Дорогу. І тому дивує наступне звинувачення Зубербьєра: «В Неокатехуменаті немає комунікації з «низу» до «гори», тобто від молодших груп до старших, до так званих катихистів. Нема місця для діалогу, для пояснення сумнівів. Має значення лише переданий «згори» наказ, катехеза, рішення вищих катихистів». Знову повернуся до аналогії з чернечим життям. На початку чернечого життя новик може, і навіть повинен розмовляти, ділитися труднощами й сумнівами з учителем новіціату; але це не означає, що новик доказує учителеві, як повинно виглядати чернече життя. Подібно й в неокатехуменаті: харизма, яку отримали Кіко і Кармен, передається іншим, які можуть її прийняти або відкинути, але не можуть вимагати змін у харизмі, бо тоді це вже не буде «неокатехуменальна» харизма. Йоан Павло ІІ в офіційному листі пише: «Визнаю католицьку формацію у формі Неокатехуменальної Дороги дуже важливою для сучасного суспільства і для наших часів. Бажаю, щоб єпископи і священики належно оцінили цю справу Нової Євангелізації, щоб вона реалізовувалася згідно з лінією, запропонованою ініціаторами…» (30.08.1990). І тому є місце для діалогу й роз’яснення сумнівів, але Неокатехуменальна Дорога повинна розвиватися згідно з харизмою, яку отримали її ініціатори. У протилежному випадку вона не буде тим, що Святий Дух подарував Церкві.

Харизма, яку отримали Кіко і Кармен, передається іншим, які можуть її прийняти або відкинути, але не можуть вимагати змін у харизмі, бо тоді це вже не буде «неокатехуменальна» харизма

І тому неокатехуменальні катехисти зобов’язані захищати свою харизму. Часом буває так, що якийсь – говорячи делікатно – мало покірний священик з’являється серед неокатехуменальної спільноти і починає її «строїти» згідно зі своїми вподобаннями. Зустрічаючи слушний опір з боку катехистів, відповідальних за формацію, піднімає крик, що неокатехуменат не шанує священиків. Це виглядає так, ніби якийсь священик наказував кармеліткам проголошувати Євангеліє на вулиці, і, чуючи їхню відмову, обурювався, що не слухають Церкву. Священики та єпископи повинні розпізнавати харизми й зберігати їх, а не модифікувати так, як їм заманеться.

Втаємничення в харизму Неокатехуменальної Дороги відбувається трьома основними етапами. Перший розпочинається 15 вступними катехезами (керигматична фаза), під час яких через проголошення Слова і літургію (покутна, Слова – з врученням Біблії, Євхаристія) створюється нова спільнота для бажаючих. Нова спільнота розпочинає шлях християнського втаємничення, базований на тріаді: Слово, Літургія, Спільнота. Ця друга фаза називається прекатехуменатом. Через кілька років з них набираються катихисти, які проголошують катехези й закладають нові спільноти. Таким чином постає сітка спільнот на різних етапах формації.

Другий етап – катехуменат постхрещення. Входження у цей досвід відбувається поступово: через перше і друге скрутініум, між якими є так звана конвівенція ШЕМА. Потім розпочинаються догматичні катехези, глибокі роздуми над Credo і Катихизмом. У цей період людина входить у важливі фази неокатехуменальної формації: введення у молитву бревіарія (молитвослова), Traditio – члени спільноти ходять по двоє ділитися досвідом віри на вулиці, Reditio – особисте свідоцтво віри в парафії під час спеціальної літургії. Цей етап завершується введенням у поглиблене розуміння Отче наш. Цей етап я проходив у Римі, коли навчався на Грегоріані (ліценціат і докторат). Участь у житті неокатехуменальних спільнот збагатила мене духовно й інтелектуально. Рефлексія над Credo і Отче наш вимагала поєднання екзистенціального досвіду з серйозною літературою і богословським вивченням. І тому я розумію о. Зубербьєра, який стверджує: «У Неокатехуменаті не здійснюється богословського чи катехитичного навчання членів «Дороги». Все навчання полягає у передаванні «зверху» катехез-повчань». Делікатно кажучи, це повне непорозуміння. Немало молодих священиків могли би позаздрити неокатехуменальним катихистам їхньої духовної й інтелектуальної зрілості в справах віри.

Третій, останній етап, – Вибір і Відновлення обітниць хрещення. Ці три етапи відповідають трьом рівням християнського життя: покора, простота, прославлення. Йдеться про те, щоб неокатехумен пізнав себе самого в світлі Євангелія і прийняв правду про себе в покорі (прекатехуменат), а потім – через просте життя – дійшов до постави постійного прославлення Бога в Церкві. Кіко багаторазово повторяв, що «треба створювати християнські спільноти, такі як Пресвята Родина з Назарету, які би жили в покорі, простоті й прославленні…»

Етапи втаємничення у Неокатехуменальну Дорогу не перекреслюють попередній релігійний досвід. Проходження якогось етапу не означає, що людина оволоділа якимось знанням і духовною чутливістю, недоступною для невтаємничених. Неокатехуменальні катехези, індивідуальна рефлексія і в спільноті не є гнозою, а допомогою у відкритті екзистенціального сенсу віри. Наприклад, втаємничення в Отче наш не полягає у відкритті таємного знання, а супроводження людини, щоб вона могла глибше відкрити значення Господньої молитви для свого життя. Якщо звертаємося до Бога «Отче», то варто задуматися, де і яким чином ми досвідчуємо це Батьківство. Неокатехуменальне введення в Отче наш допомагає людині глянути на своє минуле, сучасне й майбутнє, аби змогти замітити різні прояви Божого Батьківства. Досвід минулого не перекреслюється, навпаки: виходить на яв. З другого боку, людина з таким досвідом не вважає себе особливим фахівцем у Божих справах. Відкривання Бога Отця в своєму житті є чимось, що безустанно спрямоване в майбутнє. Звідси важко зрозуміти наступне зауваження о. Зубербьєра, що «в Неокатехуменаті все починається з нуля, ніби Бог щойно починає діяти в житті членів спільноти, і то так, ніби Його єдиною дією було привести людину в неокатехуменат». Мій досвід Неокатехуменальної Дороги цілком протилежний: окремі етапи допомогли мені зрозуміти чудову і різноманітну дію Бога в моєму минулому.

Неокатехуменат критикують також за специфічну мову. Правди християнської віри там проголошуються «своїм» способом. Кіко Аргуелльо говорив про це 253 єпископам двох Америк: «Дорога має свою мову. Не згіршуйтесь цією мовою, навпаки, один фахівець від засобів масової інформації сказав нам, що як би Дорога не мала своєї мови, то не було би нічого. Той, хто щось відкрив, відразу збагачує мову. Це є культура. Деякі священики так слабо освічені, що кажуть: «Ці неони мають свої пісні, свій спосіб виражатися, свою мову». Звичайно, що ми повинні мати свою мову! І повинні мати якийсь синтез, це є фундаментальним. Слід лише знати, що ця мова профетична, дійсна, правдива, і тому допомагає людям». У Церкві завжди були різні способи говорити про ті самі речі. Бога неможливо зачинити в одній системі понять і вчинків. І тому треба вчитися акцептувати різні способи визнання віри. А від священиків необхідно вимагати, щоб вони розуміли різні мови Церкви. Парох, який переконаний, що його спосіб катехези є єдиним правильним способом, ніколи не збудує парафії, яка би була спільнотою спільнот. Неокатехуменальна Дорога – як одна з харизм, даних Церкві Святим Духом – вписується в Соборну модель еклезіальної єдності в різноманітності. Тому Іоанн Павло ІІ говорить: «Вважаю, що існує певний спосіб відбудови парафії на основі неокатехуменального досвіду. Природно, що не можна цей метод накидати всім, але якщо є стільки бажаючих, то чому б ні? Дорога дуже автентична, добре пасує до самої істоти парафії… Парафія є підставовою спільнотою в Церкві і може дуже автентично зростати на основі неокатехуменального досвіду…» (проповідь в парафії св. Марії Горетті, Рим, 31.01.19880).

о. Даріуш Ковальчик ТІ

Переклад: о. Олег Кривобочок ТІ, Ігнатіанська духовність

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит серпень-вересень
Зібрано Залишилося зібрати
45387грн
19856грн
Потрібно зібрати
65243грн
Залишилося
6днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: