Ватиканська газета «Оссерваторе Романо» опублікувала рецензію на нарис священика-єзуїта Антоніо Спадаро «Кібертеологія. Сприйняття християнства в епоху Інтернету», що вийшов недавно у видавництві Католицького університету Найсвятішого Серця. Її автор робить огляд останніх технологічних нововведень і тлумачить їх на соціальному, культурному і богословському рівнях.
Гугл інстант – пише Спадаро – дозволяє оптимізувати пошук, але спотвореним способом: «Відповідь прагне випередити питання». Тому важливо навчитися «добре формулювати питання, якщо ми не хочемо потрапити в пастку критеріїв самої пошукової системи». «Пошук сенсу не може бути моторизований», – підсумовує Антоніо Спадаро.
Логіка «користувацького інформаційного матеріалу», за словами автора, сумісна з богословської логікою дару, оскільки запропонований зміст «винагороджується самими контактами». Але тут автор попереджає: «Контакти не ведуть автоматично до спілкування». Італійський кібербогослов приходить до висновку: «Підключення та обмін не ототожнюються з зустріччю, оскільки вона являє собою більш зобов’язуючі відносини».
Саме на цій думці Спадаро будує свої міркування про те, як можна вплинути через Інтернет на спілкування і на сприйняття віри в недалекому майбутньому. З одного боку, не можна не погодитися з тим, що Інтернет розширює наші можливості зустрічі. З іншого боку, він ускладнює реальне «підключення» до людини, залученої в «електронні відносини». Автор наводить простий приклад: нелегко зав’язати стосунки з незнайомцем, з яким сидиш за одним столиком в барі або в сусідніх кріслах літака, якщо він зосереджений на своєму комп’ютері або смартфоні.
Спадаро констатує цікаву і навіть парадоксальну річ: сьогодні все частіше зустрічаються люди, що зненавиділи соціальні мережі і видалили свої віртуальні профілі, одного разу відчувши їх вплив на свій емоційний і психологічний світ. І все більше підлітків сьогодні відмовляються від вигаданих профілів, побоюючись, що віртуальні контакти, які можна зав’язати простим клацанням «миші», ні до чого не зобов’язують. Вони стирають всі чари реальної зустрічі, в яку не може і ніколи не зможе залучити ніякої цифровий інтерфейс зі своїми мільйонами бітів.
Кількість не породжує сенсу, підводить підсумок Антоніо Спадаро. Незважаючи на неосяжні можливості, технологічний бар’єр може перетворитися в справжнісінький «архітектурний бар’єр». Італійський єзуїт визнає, що віртуальне спілкування несе в собі мінімальний ризик, однак головний ризик, за словами Спадаро, – це «відчуження, втеча у вигаданий і безболісний світ, що позбавляє ні з чим незрівнянного досвіду незворотності» – ризику, властивого тільки особистій зустрічі.
За матеріалами: Католицький Оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
