Відлучення

Відлучення — церковна кара, засіб впливу на віруючих з метою спонукати їх до щирого покаяння у скоєних гріхах і виправлення своєї поведінки, яка полягає у повному або частковому виключенню з життя  з церкви чи релігійної громади. У Католицькій Церкві згідно канону 1331 Кодексу канонічного права відлученому забороняється: звершувати Євхаристійне Жертвоприношення і відправляти будь-які інші богослужебні обряди, звершувати таїнства і сакраменталії і приймати таїнства, а також займати якіб не було церковні посади, виконувати служіння і обов’язки та здійснювати акти управління. Отже, про повне виключення з життя церковної спільноти не йдеться: відлучений може бути присутнім на богослужіннях, брати участьу спільних молитвах: для його ж духовного блага це навіть заохочується. Історія відлучення сягає перших віків християнства, коли особи, що вчинили тяжкі публічні гріхи, які дискредитували християнську спільноту (такими гріхами були віровідступництво, людиновбивство і перелюб), переходили в чин каянників: вони могли бути присутніми на літургійних зустрічах у спеціально відвеленому для них місці, але не могли приймати таїнства. Після того, як церковна громада в особі єпископа бачила, що дана особа щиро розкаялась і прагне виправити своє життя, що було видимим в її щоденній поведінці, каянника знову – зазавичай це робилось у пасхальну ніч – приймали до спільноти. Існування чину каянників, як і сучасні церковні кари, служать для добра тих, хто допустив особливо важкі гріхи або злочини, і є проявом любові Церкви до грішника.