Сучасна криза покликань має чимало причин: демографічний спад, розбиті сім’ї, ослаблення релігійних практик, душпастирські занедбання, а насамперед – брак позитивних свідчень священицького життя. Про це каже документ Конгрегації католицького виховання, який містить душпастирські вказівки щодо справи підтримки покликань до священства.
У першій частині документу висвітлюється сучасне становище з покликаннями. Криза на сьогодні охопила найбільше західну цивілізацію. В Азії та Африці покликань прибуває. Деякі американські дієцезії щойно почали виходити з цієї кризи. Наприклад, у Бостонській семінарії цього року забракло місць для вступу. На думку кардинала Грохолевського, префекта цієї Конгрегації, це показує, що найкращі покликання народжуються саме за тяжких обставин. Отже, сказав Його Високопреосвященство, головною причиною кризи покликань є не зовнішні перешкоди, а помилкове розуміння священицької автентичності. Саме цій темі, за його словами, присвячено ключовий розділ документа.
«У Європі головним приводом кризи покликань є нерозуміння того, що таке священство: однаковою мірою як самими священиками, так і мирянами, – зауважив кардинал Грохолевський. – Вважається, що все, що робить священик, так само може виконати й світська особа. Тому нині ми мусимо усвідомити, ким є священик. Його дії завжди відбуваються in persona Christi, тобто «в особі Христа» у Церкві. Ми маємо також зрозуміти обов’язковість цього священства для розвитку Церкви. На мою думку, це одна з важливих речей, над якою треба працювати у Європі. Бо ж посягають на істинні ідеали священиків. Тому я розраховую на «якість» священиків. Всі бо підкреслюють, що нині їхня якість – наприклад, у Франції чи в Німеччині – краща, ніж тих, які були до кризи. Це додає оптимізму», – сказав префект Конгрегації католицького виховання.
Оприлюднений 25 червня документ містить шерег пропозицій стосовно того, як оживити душпастирство покликань. Ватикан насамперед нагадує про відповідальність, яка з цієї точки зору лежить на єпископах, а також про центральну роль молитви усієї церковної спільноти. Радиться також повернутися до перевірених методів розбудження покликань – таких, як групи міністрантів або нижчі духовні семінарії. Також підтверджено роль церковних рухів, які мають більшу увагу приділити питанню покликань. Натомість своєрідною новиною є дооцінка волонтаріату. Цей досвід безкорисливого служіння став для багатьох священиків важливим періодом розпізнання, сказано у ватиканському документі про душпастирство покликань.
За матеріалами: Radio Watykańskie